Огляд бразильського серіалу «Бездушні»: якою побачили у далекій країні українську культуру

Маленьке поселення серед правічного лісу — Бриґіда. Воно заховалося десь на неозорих просторах незайманої людиною природи у далекій Бразилії. Здавалося б, це рай на землі — тиша, спокій, шепіт вітру в листі, річки, озера, водоспади… Ніщо не має зашкодити цій безтурботності, збурити цей спокій та врівноваженість.

Втім, де ступає нога людини, завжди стається щось непоправне. У райському куточку стається неочікуване — гріхопадіння однієї людини призводить до низки трагічних та містичних наслідків, які дадуть свій відбиток не на одне покоління…

Сьогодні ми разом з виданням «Кавун. City» поговоримо про незвичний бразильський серіал під назвою «Бездушні». Не поспішайте закривати статтю, зачувши словосполучення «бразильський серіал», адже говоритимемо ми не про звичне для нас мило на кшталт «Просто Марії» (так, це серіал мексиканський, але ж ви мене зрозуміли). Поговоримо ми про справді якісний містичний серіал, який для українського глядача може видатися додатково цікавим внаслідок того, що оповідає він про життя наших діаспорян.

Так, уявіть собі, бразильці зняли серіал про українців, які вже десятиліттями живуть на їх території. І подали своє бачення нашої культури, яке заслуговує на окрему увагу й нас самих змусить поглянути на власні традиції під іншим кутом зору.

Та все ж, давайте не відходити від традиції, й поговоримо спочатку про творців серіалу «Бездушні».

ТВОРЦІ СЕРІАЛУ

На жаль, бразильський кіноринок не настільки відкритий та відомий українському глядачеві. Знайти інформації про режисерів та акторів цього серіалу не так легко, як про американське чи європейське кіно. Втім, спробую все ж по крихтах зібрану інформацію розповісти і вам.

Наразі вийшов повний перший сезон «Бездушних». Авторкою сценарію всіх десяти серій є 43-річна бразильська письменниця та сценаристка Ана Паула Майя. Авторка тяжіє до містики та горрору, випустила кілька важких, якщо вірити рецензентам, книг (у її доробку наразі сім романів), має кілька п’єс. 2019-го року долучилась до проєкту стрімінгової бразильської платформи «Globoplay» під назвою «Desalma» — саме так в оригіналі й звучить назва серіалу, який ми нині розглядаємо.

Сам серіал планували спочатку запустити в квітні 2020 року, втім через пандемію коронавірусу прем’єру зсунули на червень, а далі — аж на жовтень. Зйомки ж відбулися ще влітку 2019 року в гірському районі штату Ріо-Ґранді-ду-Сул та у місті Сан-Франциску-ді-Паула.

У липні на знімальному майданчику містичного серіалу сталась пожежа, внаслідок якої навіть травмувалась одна людина, що надало процесу зйомок додаткової містичної складової — почали ширитися чутки про те, нібито занадто важку тему зачепили творці серіалу. Попри інцидент, весь перший сезон відзняли усього за 30 днів.

Серед режисерів серіалу — абсолютно невідомі нам кінороби. Зокрема:

• Жоау Пауло Жабур (зняв фільми «Марія з Каріто», «Порятуй себе», долучився до серіалів «Сильна Жінка», «Нова хвиля», «Новий світ»);
• Карлос Манґа-молодший (знімав серіали «Якщо я зараз заплющу очі», «Вамп»);
• Пабло Мюллер (він в якості режисера дебютував саме у нашому серіалі).

Серед акторського складу також ми навряд знайдемо відомі імена. Втім, одну з провідних ролей зіграла зірка бразильського кінематографу Кассія Кіс (фільми «Бенкетна зала», «Мозковий штурм», «Ніж», «Мемуари з в’язниці», «Мене звуть не Джонні» тощо). Також в касті значаться (і доволі гарно зіграли в цьому серіалі):

• Клаудіа Абреу (фільми «Самба для Шерлока Голмса», «Чотири вересневі дні», серіали «Беліссіма», «Влада жаги»);
• Марія Рібейру (фільми «Елітний загін», «Орфей», «Самба для Шерлока Голмса», «Елітний загін 2: Ворог всередині», «Барата Рібейро, 716», «Як наші батьки» тощо);
• Брюс Ґомлевський (фільми «Ана та Вікторія», «Федеральна поліція: Закон для усіх», «Чіко Хав’єр»);
• Ісмаель Канеппеле (фільми «Неділя», «Відомі та мертві»);
• Едуардо Бореллі (серіали «Вулиця Авґуста», «Секретне життя пар»);
• Анна Мело (для якої роль Галини в цьому серіалі стала дебютною);
• Каміла Ботельйо (теж дебютувала в серіалі «Бездушні») та безліч інших.

На жаль, актори і справді для українського глядача невідомі, але зазначу, що підбір касту дуже влучний. Попри те, що в серіалі нема жодного українця, типаж акторів змушує повірити, що на екрані перед нами і справді нащадки перших українських переселенців, які говорять дивною, але все ж українською мовою.

ПРО ЩО СЕРІАЛ

Спочатку дам кілька ввідних для того, аби ви краще зрозуміли, що огріхи, які у серіалі присутні, — вони допустимі. Перш за все, у створенні серіалу не брали участі українці. Уявіть собі: бразильці самі зацікавилися життям української діаспори, її культурою, і вирішили по-своєму в горрор-манері інтерпретувати цю культуру й показати широкому глядачеві!

Думаю, відсутність серед творців серіалу українців не дуже сильно вдарила по якості самого продукту. Так, є деякі речі, які можна було б виправити, змінити, щось, напевно, довелося б повністю вирізати — від того, думаю, серіал тільки програв би.

Друге, що варто зауважити одразу, — завдяки своїй атмосфері та самобутності, гострому захопливому сюжету цей серіал має усі шанси стати популярним не тільки в Бразилії (і нашій країні, звісно), але й у іншому світі. Тут варто лишень, аби якась популярна платформа або телеканал в США чи Європі купив права на показ серіалу — зацікавленість Україною зросте до неймовірних висот, повірте мені. Це вам не «Outside the wire» від «Netflix», тут все справді дуже атмосферно та цікаво.

Отже, серіал оповідає історію маленького українського містечка десь у бразильських лісах під назвою Бриґіда. Колись сюди приїхали перші переселенці з України — вони шукали земний рай і знайшли його. Мальовничі краєвиди, неймовірної краси природа, ріки та водоспади — в ці краї закохуєшся з першого погляду.

Тут варто відзначити окремо професійну роботу операторів, тому що саме завдяки їм картинка стає настільки теплою, приємною, атмосферною. В ті ж моменти, коли це необхідно за сюжетом, ті самі локації із краєвидів раю моментально перетворюються на пекельні жахливі декорації — світлотінь, ракурси, правильні проїзди камери. Цим людям треба дати не одну премію за таку круту роботу, правда!

Знову я надто захоплююся деталями. Так от, нам показують Бриґіду одразу в двох часових вимірах — у 1988 та 2018 роках. Нам показують два покоління нащадків українських переселенців. Пов’язують їх не тільки (і не стільки) спільна кров, скільки трагедія. 1988 року на святкуванні Івана Купала загинула дівчина, донька місцевої відьми. Відтоді Бриґіда перетворилася з райського куточка на краю землі на своєрідний Твін Пікс із власними секретами та похмурими тінями, які блукають околицями.

Зло чатує свого часу, воно готується вирватися назовні, очікує на мить, коли самі жителі містечка втомляться від очікування й випустять його собі на голови.

Після трагедії традиційне святкування Івана Купала скасовують — в місті вирішили, що саме язичницькі традиції призвели до страшної розв’язки молодіжної розваги. Але минув певний час, змінилося покоління. Старші люди досі з жахом згадують давнє свято своїх пращурів, а їх діти — самі вже доволі дорослі підлітки, яких вабить традиція свого народу — вони хочуть відновити забуту традицію. І, попри страх своїх батьків, роблять це.

Не буду розкривати усіх карт. Скажу тільки, що в цьому серіалі відзначення Івана Купала має набагато містичніший сенс, аніж він є насправді. Принаймні, у нашому сьогоденні. Скажу також, що молоде покоління накликало біду не лишень на свої голови, але й на голови своїх батьків. Тобто, сталося все те найгірше, чого герої серіалу боялися протягом усіх тридцяти років з моменту першої трагедії на свято Івана Купала.

ГОЛОВНІ ПРИНАДИ ТА МІНУСИ СЕРІАЛУ

Але коли ви востаннє спілкувалися з українцем у якомусь там третьому-четвертому коліні народженим в далекій країні? З українцем за кров’ю, за духом, але який виріс у чужій культурі, в чужій мові, серед іншого мовного середовища, в якого українська мова — факультатив, потрібний для того, аби пам’ятати своє коріння, але не для щоденного вжитку? Тобто, зрозуміти те, що персонажі погано говорять українською, можна.

Варто зазначити також, що дуже багато уваги було приділено деталям — у костюмах, в побуті. Нам показують бразильські хати, в яких живуть громадяни Бразилії, але в цих хатах дуже багато українських аксесуарів. Тут вам і портрети Шевченка, й ікони, і різьба, і вишивка, і страви суто українські.

До слова, в соцмережах великий ажіотаж викликало обговорення «кривавого борщу» з серіалу. На жаль, розганяли фейк про «борщ із крові» ті, хто подивився трейлер і навіть не спробував почитати щось про сам серіал чи подивитися бодай одну серію. Насправді борщ у серіалі таким і є — таким його бачать творці серіалу. Вони знають, що це суп, густий суп, червоного кольору. От вони його таким і показали. Це просто густа рідина кривавого кольору. В принципі, це додало трохи атмосферності горрор-серіалу, але цей ляп — звичайна випадковість, як на мене.

Якщо вже говорити про ляпи, то варто окрему увагу приділити іменам. Бразильцям важко зрозуміти, що в нас є повні та скорочені варіанти імен. Тож українському глядачеві різатиме вуха постійне звертання усіх героїв одне до одного тільки повністю: «Борисе, Анатолію, Галино, Ірино». Це реальні імена з серіалу, Анатолієм взагалі звуть маленького хлопчика. І до нього завжди звертаються тільки так — повним іменем. А саме це ім’я, напевно, найчастіше і звучить в серіалі.

Якщо про імена говорити, то не всі вони, як на мене, відповідають реаліям діаспорянського життя. Зазвичай на Захід, до Бразилії виїжджали жителі Західної України. Такі імена, як Борис чи Анатолій там не дуже розповсюджені. Тож навряд чи й українці Бразилії так називали б своїх дітей. Втім, імена все ж притаманні й сучасній Україні, тож великим гріхом це важко назвати.

Головне, на що варто звернути в цьому серіалі увагу, — українська міфологія та містика. Я дуже сильно здивувався тому, наскільки українська культура та стародавні вірування можуть бути цікавими та незвичними у поданні представників зовсім іншої культурної спадщини. Нічого нового для себе я в серіалі не побачив — я знав про всіх наших містичних істот (ті самі мавки, відьми), я знаю про традицію святкування Івана Купала, сам брав участь в кількох масштабних дійствах. І вони були не такі круті, як це нам показали бразильці. Виявляється, українська традиція, одягнута в певне нашарування сучасності, може бути настільки модною та крутою, що… чому не ми до цього додумались?

Сучасне відзначення Івана Купала — це суміш рейв-вечірки, фестивалю «Burning Man» та звичних нам купальських забав, вечорниць тощо. Тут поєдналися віночки, алкоголь та кислотна музика на основі етно. Та все, вже цьогорічне свято в Україні має пройти саме так — від найменшого села до столиці!

Скажу, що єдине негативне в цьому серіалі для мене в плані традицій та містики, — це переселення душ. На цьому ґрунтується весь серіал, але для української традиції цей містичний виверт є непритаманним. От саме це викликає найбільшу прикрість — настільки крутий серіал помилився в головному, основному сюжетному посилі. Але. Особисто я це пробачаю творцям, вони все інше зробили на високому рівні й змогли мене самого, українця, який живе в Україні, зацікавити ще раз у власній же традиції. Нагадаю, творці серіалу — поголовно бразильці!

Окремо хочу виділити неймовірну акторську гру Кассії Кіс. Приваблива й ще молода актриса змогла настільки перевтілитися у стару похмуру відьму, що ти буквально віриш у те, що їй може бути і 100, і 200 років. Звісно, нам навіть не натякають на те, що вона безсмертна чи неймовірно стара — навпаки, нам показують, що за 30 років жінка справді сильно змінилася. Просто гра актриси, грим, атмосфера, яку створили кінороби, вони змушують вірити у неймовірне, містичне, потойбічне.

САУНДТРЕК

Окремих кількох слів заслуговує неймовірний саундтрек до серіалу. Композитором виступив 49-річний Алешандре Де Фаріа. Музикант зміг вловити ту містичну тему, яку нам намагаються донести цим серіалом, він зловив цей дух. Для мене взагалі цей серіал — щось подібне до бразильсько-українського переосмислення «Твін Пікс». І от це відчуття дуже сильно підкреслюється саундтреком.

Спочатку, звісно, було доволі дивно чути «Марусю» в таємничому аранжуванні, в звучанні замовляння. Але дуже швидко до цього звикаєш і звучить все доволі гармонійно. Також в серіалі використано ще одну народну, сумну та тужливу пісню. Вона стала для українців особливою, трагічною — не дивно, що в цьому серіалі в новому розумінні зазвучала й «Пливе кача…»

Скажу також, що присутні в серіалі й інші народні співи, хорові, дуже стильні за звучанням. На жаль, знайти інформації про них мені не вдалося взагалі — навіть назви чи автора. Підозрюю, що могли бути використані навіть якісь реальні записи українських хорів.

Скажу, що от тільки зайвим було кілька російськомовних пісень, які використані в озвучуванні подій 1988 року. Так, радянський рок, яким захоплювалися і в Україні, але навряд чи українські діаспоряни, які тікали саме від російської інтервенції на їх землі, слухали б (і дітям своїм дозволяли б) російськомовну музику.

Присутні в серіалі й кілька рокових композицій, зокрема — навіть кавер на Мерліна Менсона.

ОЦІНКИ СЕРІАЛУ

Загальна оцінка серіалу на порталі IMDb — 7,1 на основі 205 голосів. Це доволі непогано зважаючи на те, що серіал бразильський та має специфічну тематику.

Якщо говорити про сприйняття конкретних серій, то їх середня оцінка саме так й коливається — від 6,9 до 7,7. Найкраще оцінили глядачі 5-й епізод серіалу.

В ньому й справді глядачі дізнають доволі багато цікавих деталей обидвох гілок оповіді — 1988 та 2018 років. Вони саме тут сплітаються в одну оповідну лінію, багато питань, які зависли раніше, знаходять своє пояснення, і глядач відтепер з певним занепокоєнням чекає, до чого все прийде. Серія направду вийшла найцікавішою, напевне, в усьому сезоні. Хоча для мене найнесподіванішою та ангажуючою виявилась все ж остання десята серія.

Вона дала величезний зачин на продовження серіалу (на жаль, я не знайшов інформації, чи його продовжили насправді). Єдине — лишаються побоювання того, що така цікава зав’язка на майбутнє в першій же серії наступного сезону може бути зіпсована. Втім, якщо сценаристку не поміняють, я впевнений, що другий сезон має вийти не менш захопливим та цікавим.

ВИСНОВОК

Моя однозначна думка щодо цього серіалу — українським телеканалам треба боротися за те, аби здобути право першими показати його в Україні! Серіал до перегляду не просто рекомендований — обов’язковий! Нехай вас не лякає затягнута та незрозуміла перша серія — звертайте увагу на дрібниці, вони важливі.

В серіалі нема оголеного тіла, практично нема натяків на секс абощо (попри те, що він наполовину присвячений життю молоді), є, звісно, алкоголь та трохи все ж непристойної поведінки. Але насправді все витримано в досить порядному руслі. Звісно ж через містичну складову він може видатися надто вразливим глядачам чи дітям занадто страшним, але на наших телеекранах показують і страшніші речі (в усіх аспектах).

Продукт дуже якісний і приємно вражає та дивує, зважаючи на те, що ми звикли зовсім інший контент отримувати з Бразилії. Він неймовірно сильно вибивається з контексту бразильських серіалів й стає на рівні з «Netlix» та Європою.

Наразі вже існує україномовний переклад цього серіалу, тож можна насолодитися ним і в Україні. Щоправда, наскільки це все офіційно — не знаю. Поки що я бачив його тільки на «піратських» сайтах.

Зважаючи на те, коли ви читатимете цей текст, святкування Івана Купала, можливо, буде вже не актуальним, втім на момент написання це свято лише попереду. Я от дуже хочу, щоб в нас хоча б в кількох містах чи селах зробили саме таке відзначення, як це показано у 2018 році в бразильській Бриґіді. Це було б дуже круто, з колоритом та по-сучасному!

Для того, аби якомога більше наших земляків побачили цей серіал, пропоную запустити гештеґ #Desalma_українською або ж #Desalma_на_українське_ТБ. Це якісний та необхідний нашому глядачу продукт. На відміну від того шлаку, яким нас намагаються щодня годувати вітчизняні телеканали.

НАШІ в світі у Facebook НАШІ в світі в Telegram