Українка розповіла про персональний рай у спекотній Нігерії

“Коли у нас народився Лукас, ми жили у Львові недалеко від Кайзервальду і Шевченківського гаю. Чудовий район, дуже мені там подобалось і дуже за ним сумую. І відколи у нас з’явився син, майже щодня в сніг, сонце і дощ ми ходили на Кайз гуляти і дихати свіжим повітрям”, – розповідає Дивись.info Ірина Пілат, українка, яка віднедавна мешкає у Нігерії, пише портал “НАШІ”. Далі – пряма мова.

Тепер в Лагосі в тому районі, де ми живемо, мені дико бракує зелені, дерев, свіжого повітря, бо в нашому районі дерев чи кущів майже немає. Тому майже відразу після приїзду сюди, я почала шукати свій персональний нігерійський Кайзервальд, де би могла час від часу гуляти з дитиною і заряджатися киснем – місце на кшталт парку, далеко від дороги, але недалеко від дому.

Трохи гугла, ще трохи тріпадвісора і гуглмапс дали мені чудову локацію – Національний Арт Театр Лагосу (National Art Theatre Lagos). Театр стоїть не так далеко від нашого дому і розташований посеред власного великого парку.

Сам театр – це велика 30 метрова висока будівля, яку було зведено ще 1976 року. в час воєнного режиму в країні при правлінні президента Олусегун Обасанджо. Лагос готувався до прийому щорічного величезного Фестивалю Мистецтв і Культури Африки ( Festival of Arts and Culture (FESTAC)) і спеціально під нього треба було збудувати нову будівлю.

Так як це був воєнний режим, вирішили, що гарно буде мати театр у формі воєнного капелюха. Будували бельгійці, які взяли за основу дизайн свого бельгійського Палацу Культури і Спорту. Сьогодні там є велика театральна зала з посадкою 5000 місць, дві зали для показу фільмів, хол Національної Арт Галереї з постійною виставкою і декілька конференц залів. Це величезна і крута споруда, яка, як і багато речей в Нігерії, не використовується з розумом.

Декілька років після будівництва театр успішно використовували для арт-подій, але в 2010 році той же президент, який був на другому терміні правління, вирішив продати театр в комерційне використання, чим дуже розлютив арт-спільноту, особливо сценаристів з групи Волє Шоїнка (нобелівський лауреат, письменник, сценарист, гордість нації). Каже Вікіпедія, що театр продали якомусь дубайському конгломерату і там планують зробити дьюті-фрі шоппінг-мол.

Сподіваюсь, що це неправда, але від того часу театр пустує. Там є тільки виставка картин і деколи проводяться екскурсії. Хоча коли – незрозуміло. Щоразу, коли запитую, то кажуть, що завтра, якщо буде світло. От, наприклад, днями ми пішли дивитися на виставку картин і через те, що не було світла, директор галереї підсвічував картини ліхтариком на телефоні.

Як можете зрозуміти, це була дуже “якісна” арт-екскурсія. Що цікаво, там заборонено фотографувати, бо спалах погано впливає на фарбу на картинах, про що директор нам відразу суворо наголосив, але йому користуватися ліхтариком на телефоні і підсвічувати картини не заборонено.

Для мене основна цінність цього місця полягає не стільки в театрі, як в парку навколо. Тут дуже чистенько, що для Лагосу є незвичним, навколо театру ростуть доглянуті кущики, травичка, різні цікаві дерева, такі як манго, пальми, кокосові дерева – краса.

Вперше в Лагосі я тут побачила лавочки і дуже з того тішилась. Через те, що тут постійна спека, люди не розуміють, в чому полягає сенс піти й посидіти на вулиці на лавці, як ми це у Львові робимо. Тому саме в цьому парку я вперше побачила лавки й зрозуміла, як я за ними скучила – посидіти собі так спокійненько, кавусі попити.

Для місцевих це є чистої води нонсенс, а мені подобається. Також навкруги будівлі розташовані металеві дуже круті скульптури нігерійських митців на тему історії та культури Нігерії. Через те, що театр пустує, людей тут небагато – якісь студенти відпочивають поміж парами, жінки продають печиво, арахіс, напої і декілька людей, які напевно працюють неподалік і приходять відпочити.

Це одне з небагатьох місць, де я можу безпечно сама погуляти з дитиною без няньки. За рахунок дерев повітря тут не таке спекотне, як в місті, тут тихо і дуже затишно.

На землі можна позбирати і посмакувати фруктами з мигдалевого дерева. Я так і не розібралася поки, що це за вид мигдалю, але тут їдять саме м’яку частину фрукту, яка оточує звичний для нас горіх. Горіх при цьому не смачний, але може він потребує обсмажування – не знаю.

При чому на смак той дивофрукт схожий на гранат. З дня на день почнеться сезон манго, то можна буде і манго свіженьке з дерев знімати. Такий собі персональний куточок раю я собі знайшла в шаленому, гамірному і спекотному Лагосі.

Ірина ПІЛАТ, Дивись.info.