Олег Лундстрем: нащадок Кобзаря, який закохав у джаз Китай та СРСР

Дід Олега Лундстрема по матері Петро Прокопович Валуєв – українець, внучатий небіж Тараса Григоровича, народоволець. Його заарештували за звинуваченням у замаху на Олександра III, а після смерті імператора за амністією відправили на вічне поселення до Чити. Там нащадок Шевченка шалено закохався у співучу грекиню з Одеси, яка працювала білошвейкою, одружився. У Читі народилася Галина Петрівна Валуєва, мати Олега. Вона вийшла заміж за викладача Читинської гімназії Леоніда Францевича Лундстрема та народила йому двох синів. Батько Лундстрема виводив рід від варягів, тому синам дав імена князів-русичів – Олег (1916 рік народження) та Ігор (1917 рік народження).

Прадід Олега по лінії батька – швед Карл Август Лундстрем, який разом із двома дітьми пішки перетнув фінський кордон і приїхав до Петербурґу.

Коли Олегові було 5 років, його родина переїхала до Харбіну в китайській Маньчжурії, де батько викладав фізику у середній школі, а згодом був лектором Харбінського Політехнічного інституту. 1932 року Олег Лундстрем закінчив комерційне училище та вступив до Політехнічного інституту.

Того ж 1932 року на місцеву залізницю прийшли японці та змусили радянців продати свою частину дороги; багато росіян тоді повернулося до СРСР, але більшість втекла до Шанхаю. 1933 року, добираючи музику для ніг, Олег Лундстрем придбав для вечірки платівку оркестру Дюка Еллінґтона з композицією “Старий добрий Південь” (Dear Old Southland) і закохався в джаз. Платівку музикант беріг все життя, хоч за неї пропонували солідні кошти. П’єса сподобалася й друзям-музикантам; згодом хлопці відкрили для себе Луї Армстронґа.

Олег вивчав звучання оркестру, самотужки аранжував, разом із друзями відтворював п’єси з платівок, грали на танцях.

1935 року в Лундстремів сталося кілька подій. Олег закінчив Харбінський музичний технікум з класу скрипки, Політехнічний інститут виключив зі складу студентів усіх радянських громадян (серед них і третьокурсника Олега). У лютому батько отримав призначення до залізничного інституту в Ростові-на-Дону та виїхав до СРСР, а мати з Олегом та Ігором лишилися в Харбіні. 1937 року батька було заарештовано і засуджено за шпигунство. Проте він продовжував писати листи до вересня 1938-го про те, що все добре. А потім – ані звука аж до 1946 року. Виявилося, що він помер ще 1944 року в таборах.

1935-го року Олег організував та очолив молодіжний джаз-оркестр. Проголосували дев’ять музик – і обрали керівника свого джаз-оркестру – Олега (тромбон, фортепіано). 1935 року оркестр зробив собі ім’я в Харбіні: грали на балах, вечірках, виступали на місцевому радіо. Наступного року був Шанхай. Працювали в готелі “Янцзи”, потім у танцзалі “Мажестик”.

1936 року Олег Лундстрем створив власний джаз-бенд, з яким переїхав до Шанхаю, де почалася професійна діяльність колективу. На початку 1940-х їхня “Пісенька про капітана” стала міжнародним шлягером, оркестр став одним із найкращих у Шанхаї; преса назвала Олега Лундстрема “Королем джазу Далекого Сходу”.

1944 року Олег закінчує французький Вищий технічний центр, отримавши професію архітектора. Лундстрем володів чотирма іноземними мовами: англійською, китайською, французькою та шведською.

Після війни Союз запропонував усім народженим у Російській імперії, повернутися. Олег Лундстрем, який прожив 26 років у Китаї, заснував там свій оркестр і керував ним 11 років, вивіз бенд у повному складі до СРСР. Що там чекало? По-перше, великий самопальний напис: “Находка – это исчо не Россия, а Россия – это уже не находка”. Лундстрем все життя звіряв за вченням Вернадського, тому почав шукати смисл у мотто.

Ще до війни Сталін вважав, що джаз – музика негрів, рабів, отже, мистецтво пролетаріату. Пізніше, коли СРСР разом із США ділили мапу світу, в Союзі лунав джаз. А за часів холодної війни джаз став мистецтвом товстих, музикою стиляг. І треба ж було Лундстрему потрапити в Союз у час заборони джазу?

Їм запропонували Казань, театр, консерваторія. Все майже спочатку. Та Олег був щасливою людиною, у нього була творчість, були музи – свято життя (не було гадки про родинні будні). У Казані він завідував музичною частиною в російському драмтеатрі, майбутня дружина Галя грала на сцені. Коли вона завагітніла, 38-річний Олег мусив одружитися. Доля ж зробила цікавий виверт: Галя зробила аборт і позбавила себе майбутніх надій на дітей. Так у самоті, у стерильних, охайних квартирах, де геть усе було зроблено руками хазяїна, проходили родинні будні.

Тільки восени 1956 року оркестр було офіційно зареєстровано в СРСР.

Відео: 33obmin

У 1960-ті роки солісткою оркестру Олега Лундстрема стала Валентина Купріна. Кажуть, її долю вирішили дві телеграми. Лундстрему від неї: “Чи потрібна вам співачка? Голос — контральто”. І відповідь: “Приїжджайте”. Після прослуховування Валентина Купріна стала солісткою оркестру.

Почалося гастрольне життя. Та, на жаль, під час гастролей від інфаркту помер брат Олега Ігор, з яким маестро ніколи не розлучався.

Прийшов час і оркестр Олега Лундстрема було внесено до Книги рекордів Гіннесса як найстаріший у світі безперервно існуючий джазовий оркестр, а ім’я Олега Лундстрема – як беззмінного диригента й керівника оркестру впродовж 65 років. На батьківщині джазу, в США, його було визнано Людиною року-1998.

У ніч з 13 на 14 жовтня 2005 року на своїй підмосковній дачі 89-річний митець упокоївся. Згідно із заповітом, Олег Лундстрем похований на цвинтарі в підмосковному дачному виселку Соколовка Щолківського району, поряд із рідними.

Галина Черкаська, UAМодна

Нас можна знайти у Telegram: t.me/nashisvit; Facebook: facebook.com/nashisvit; Twitter: twitter.com/Nashsvit; SoundCloud: soundcloud.com/nywkkescuevg.