Сб. Жов 16th, 2021

Близька далека Європа: Український програміст розповів про особливості життя та роботи в Болгарії

“Я переїхав до Болгарії 2015 року для роботи в місцевому представництві великої аутсорсингової компанії. Ми з дружиною вибирали між Софією та польським Краковом, читали про обидва міста й країни, радилися з тими, хто виїхав раніше – багато знайомих до того моменту жили в Польщі. У Болгарії знайшлася лише одна знайома сім’я. У підсумку вирішили: “Про Польщу ми й так вже багато знаємо, а про Болгарію все одно не знаємо нічого. Поїдемо, подивимося”, – розповідає виданню DOU Денис Юхно, українець, який живе та працює у Болгарії.

Далі портал “НАШІ в світі” наводить розповідь від першої особи.

Культура

Думка про релокацію мене навідувала давно, але дружина не хотіла відразу їхати далеко від України. Болгарія здалася країною досить близькою, серед іншого й у сенсі спільної  слов’янської культури. На мій погляд, це і справді великий плюс, якщо порівнювати Софію, скажімо, з Копенгаґеном. Все ж в останньому випадку перебудувати мозок нашій людині непросто. Я суджу по своїх знайомих, які давно живуть в Західній Європі й США. Послухавши їх, я раніше критично ставився до пропозицій про роботу звідти, хоча вони були.

Звичайно, балканська культура має специфічні риси. Але спільного з Україною тут, мабуть, більше, ніж відмінностей. Наприклад, в Болгарії люди люблять відпочивати і веселитися від душі. Відзначають кожен більш-менш важливий привід: хрестини, іменини (а не день народження), покупку не тільки машини, але й холодильника або телевізора.



Загалом атмосфера тут доброзичлива. Є спільні з Україною негативні сторони, наприклад, рівень бюрократії. Але з іншого боку, часто досить ввічливо поговорити зі співробітниками будь-якої держустанови, щоб шанси на успіх помітно підвищилися.

Ринок праці

Просто навпроти мого будинку – бізнес-центр з логотипом SoftServe, компанії, яку всі, напевно, знають в Україні. Трохи далі – EPAM, через дорогу – Accenture. Є тут і Luxoft, і Playtech. Напевно, найбільший гравець – VMWare з RnD-центром на 2,5 тисячі осіб. Великий дослідницький центр в Софії є ​​і у Hewlett-Packard, розширюється Uber, з’явився SBTech, добре відомий в Україні. 

Загалом, коли я вирішив змінити роботу, варіанти були, і DataArt я обрав свідомо.

Якщо ти пропрацював у Болгарії менше двох років, новому роботодавцю доведеться заново подати запит до міністерства праці. Тому місцеві компанії, які ніколи іноземців не наймали, часто не хочуть з цим розбиратися. Але міжнародні роблять це без проблем. А якщо ти перебуваєш у Болгарії довше, це вже не потрібно.



Взагалі дефіцит якісних кадрів у Софії помітний, тому компанії та агентства подивляються на Україну. Хороший Senior, не має значення, Java, JavaScript або .NET, без роботи і гарної зарплати точно не залишиться.

Мова

Болгарська мова схожа на українську або російську, вивчати її не надто важко. В будь-якому випадку, точно легше, ніж вчити з нуля французьку. Я спочатку пішов на курси – тут є непогані безкоштовні, наприклад, муніципальні або від Червоного Хреста, – але потім зрозумів, що часу ходити на заняття немає. У них не дуже зручний розклад, проте, якщо переїздиш з родиною, той, хто відразу не знайшов роботу, цілком може їх відвідувати. 

Я винайняв репетитора, який два місяці приходив до мене в офіс і допоміг сформувати хорошу базу. Я дізнався базові речі: граматику, досить багато потрібних слів і побутових оборотів, а далі просто вирішив якомога більше спілкуватися болгарською.

Читати болгарською можна без проблем, контекст зрозумілий майже на сто відсотків. Але розуміти болгар на слух складніше. Добре, якби просто відрізнялися наголоси: врешті-решт, ви здогадаєтеся, що таке “автобус”. Але, якщо зовсім не вчити мову, здогадатися, що “стол” – це “стілець”, “гора” – це “ліс”, а “направо” – це “прямо”, буде складно. 

У мене була історія, коли офіціантка довго не могла зрозуміти, чому я намагаюся замовити конкретний стілець. Але після цього я, звичайно, цю особливість добре запам’ятав.

Граматику краще вивчити за підручником, вона відрізняється. Наприклад, в болгарській мові кілька минулих часів – якщо їх переплутати, вас можуть неправильно зрозуміти. Так, є спеціальний час для опису подій, свідком яких ти не був. 

З іншого боку, болгарська граматика простіша: тут немає відмінків, а сама мова більш аналітична.

Формальності

Бюрократія досить сувора, працює класичне правило віконця. Тобто в міграційній або будь-який іншій службі потрібно намагатися потрапляти до однієї й тієї ж людини. Інакше будете приходити знову й знову, оскільки у чиновників можуть відрізнятися уявлення про список потрібних документів. 



Я якось відповів, що приніс все, що потрібно за законом. Але виявилося, що до закону є ще й роз’яснення з коментарями та додатками. Проте наступного разу інша співробітниця дуже здивувалася, навіщо я приніс додаткову пачку паперів.

У мене процес переїзду зайняв півроку. Компанія, яка мене перевозила, робила все суворо за законом, але вперше. Тому ми з ними зустрілися з усіма можливими підводними каменями.

Але отримання дозволу на перебування постійно спрощували, і зараз це займає близько двох місяців. Сама процедура така: для початку потрібно отримати податковий номер. Для цього ти повинен або сам приїхати в Болгарію (для чого віза, звичайно, не потрібна) і прийти в місцеву податкову, або написати болгарською мовою болгарському адвокату довіреність. Тоді він зробить це за вас. 



Коли податковий номер присвоєно, ви підписуєте контракт, реєструєте його в податковій, тоді компанія подає запит на дозвіл для вас на роботу – blue card – в агентство зайнятості. Вони його розглядають зазвичай близько місяця, але в моєму випадку на це пішло 2,5 місяці – час збігся з літніми відпустками. Документів потрібно багато: переклади дипломів, трудової книжки тощо, але якщо вас запросили ті, хто вже когось перевозив, проблем не буде. Я це бачу по компанії, де працюю зараз.

Отримавши потрібний папірець, йдете до посольства – вже знову на батьківщині – і отримуєте робочу візу. З нею повертаєтеся до Болгарії, де подаєте документи до міграційної служби на отримання посвідки на проживання. 

Врахуйте, що працівники міграційної служби зазвичай говорять лише болгарською. Тому краще йти до них разом з колегою, який вільно нею володіє.

Переїзд родини

Щоб перевезти родину, доведеться повторити майже весь процес. Тобто, коли я вже отримав дозвіл на перебування, подав документи на дружину, почекав і отримав дозвіл на возз’єднання сім’ї. З цим папірцем дружина отримала візу D, приїхала до Болгарії й подала на дозвіл на перебування. 

Це все досить довго і не дуже просто, але головне – знати, які саме документи подавати. А це залежить від досвіду компанії, на роботу до якої ви їдете. І продовжувати дозволи, звичайно, набагато легше, ніж робити вперше. 

З цього року, наскільки я знаю, все буде ще простіше. Тепер дозволи на перебування будуть видаватися на весь термін дії контракту, але не більше, ніж на чотири роки. Раніше продовжувати їх потрібно було щорічно. У серпні перевірю, як це працює.

Коли ми переїжджали, дружина вже пішла в декрет, поки сидить з дитиною. Але в принципі з цього року процедура оформлення на роботу, наприклад для неї, помітно спростилася. Якщо у одного з подружжя є blue card, інший просто знаходить роботодавця, підписує контракт, а той спрямовує до агентства зайнятості запит на доступ до ринку праці. Там приблизно місяць обробляють запит й видають дозвіл, термін якого не перевищує термін твого власного. І все – працюєш з такими ж правами, як у всіх. 

Щоправда, багато компаній не хочуть підписувати термінові контракти й “бавитися” з дозволами. Але якщо blue card почнуть давати на  3-4 роки, ситуація, швидше за все, зміниться.

Додаткові документи

У Болгарії визнають українські дипломи. Потрібна легалізація, але для цього достатньо перекладу, завіреного апостилем в міністерстві. 

Єдиний складний випадок, як не дивно, – якщо тобі знадобилися (для чогось) болгарське водійське посвідчення. Чомусь в цьому випадку буде потрібен шкільний атестат. А якщо він, як у мене, так і залишився в університеті, вже диплом про вищу освіту доведеться віддати на повну легалізацію, щоб його внесли в якийсь реєстр міністерства освіти.



З водійським посвідченням ситуація хитра. У законі написано, що з іноземними посвідченнями можна їздити рік після в’їзду в країну. Але перевірити, скільки ти вже в Болгарії перебуваєш, поліцейські можуть лише в теорії. Справа в тому, що вони не мають права вимагати паспорт (де саме й стоїть штамп про перетин кордону), якщо ви показали їм дозвіл на перебування.

Податки

У порівнянні з ІП та ПП, податки в Болгарії вищі. ПДФО – 10% + додаткові відрахування до пенсійного фонду, соціального страхування, на обов’язкове медичне страхування. Я колись підраховував, виходило відсотків 15-16 для програмістів. Тут взагалі виходить цікаво: чим більше ти заробляєш, тим менше податків у відсотковому відношенні платиш. Ставка пласка, а багато платежів є фіксованими. Тому, скажімо, Java-архітектором бути тут ну просто дуже вигідно.



Житло і безпека

Ціни на житло тут такі ж, як в Києві. Пристойну двокімнатну квартиру в нормальному районі можна зняти за €300-400. З мого вікна видно і панельки, де ціни набагато нижчі, але зазвичай там айтішники не живуть.

У Софії загалом безпечно, хоча, як скрізь, є райони, де краще не гуляти ночами. Є район на заході міста, куди б я і вдень не сунувся. Знайомі хлопці, як справжні екстремали, поїхали туди фотографувати. Місцеві мешканці їм все пояснили дуже швидко, хоча вони навіть з машини не виходили. Але ніхто не постраждав, просто показали жестами, що знімати нікого не потрібно. 

Натомість в центрі й у південних районах можна гуляти в будь-який час. Тут багато студентів, але вони до вас точно чіплятися не будуть.

Транспорт

Нова машина з салону буде не набагато дешевше, ніж в Україні. Все залежить від марки й моделі, але я б сказав, що дешевше відсотків на 15. Інша справа, що на старі автомобілі тут немає додаткових мит, тому ціни на них майже вдвічі нижчі, ніж у нас. 

Але це, вибачте, Балкани, тому потрібно дуже уважно дивитися на якість і намагатися діяти через знайомих. Можна цілий день ходити по ринку і дивуватися, чому навколо звалище якоїсь гнилі. Головна проблема – 70% машин прокурені, тому що курить тут багато хто. Але усе далеко не так погано. 

Мені, до речі, машину пригнали з Італії. Я тоді сам болгарської ще не знав, допомогли місцеві вірмени.



Взагалі в місті тут легко можна обійтися без машини. Багато хто автомобілем користується лише у вихідні, щоб з’їздити відпочити за межі Софії або до супермаркету. В Софії дуже розвинена інфраструктура. З минулого місяця ходять нічні автобуси: навіть якщо ти добре погуляв в центрі, завжди зможеш дістатися додому всього за €1. Дуже багато різних таксі, але не всі вони однаково корисні. Тебе можуть трохи ошукати, якщо ти не говориш болгарською й користуєшся сумнівними маловідомими службами.

Велосипедистів, у порівнянні, скажімо, з Голландією, мало. Але інфраструктура для них поліпшується. За квартал від мого будинку починаються велосипедні доріжки, якими можна легко доїхати до центру. Їздити на велосипеді, на мій погляд, безпечніше, ніж в Україні. Незважаючи на те, що болгари їздять не дуже акуратно. У сенсі, порушити правила або не включити “поворотник” – для багатьох не проблема. Проте водії тут загалом ввічливі й не агресивні. Може, не зовсім за правилами, але пропустити зазвичай готові.

На машині цікаво подорожувати по самій Болгарії або за кордон. В принципі величезна кількість людей з Софії на вихідні їде.



Подорожі

Болгарія – гірська країна. Гори тут просто всюди, і природа дуже красива. Просто в Софії є ​​масив Вітоша, який добре видно з нашого офісу і який місцеві мешканці недооцінюють. Тим, хто любить хайкинг або лижі, тут буде до душі: піти в гори або покататися можна просто ввечері, після роботи. Є й куди поїхати взимку: Банско, Пампорово або Боровєц – курорти, які потрапляють в європейські рейтинги.

Можна побувати в країнах, куди навряд чи здогадаєшся поїхати з України: в Сербії, Македонії, Румунії. До Сербії та Македонії я вже кілька разів їздив, там дуже красиво. А Сербія взагалі дивує – після американських фільмів від неї чекаєш чогось зовсім іншого, а це дуже затишна, цивілізована країна. Бєлґрад мені взагалі дуже сподобався. До того ж в Сербії постійно проводять якісь фестивалі їжі: найрізноманітнішої, аж до картоплі. 

Тоді з Софії може стояти корок просто до Дімітровґраду – першого прикордонного сербського міста. Адже він всього за 60 кілометрів. Люди їдуть просто поїсти чогось особливого і закупитися їжею – вона там загалом дешевша, а під час таких свят ціни ще нижчі.

На море можна менше ніж за годину долетіти відносно недорого – за €10-15 до Бурґасу або Варни. Є поїзд, є хороші автобуси з туалетами, водою та Wi-Fi. Загалом за п’ять годин можеш доїхати хоч до Бухаресту. 

Коли у мене не було машини, я, наприклад, їздив до Боровця кататися на лижах. Вся подорож на автобусі займає близько двох годин з однієї дуже простою пересадкою. А якщо набридне болгарське узбережжя, можна за той же час доїхати і до грецького.

З дитиною

Наша дитина народилася вже в Болгарії. До речі практично всі сім’ї з України, кого ми знаємо за місцевою тусовкою, або вже народили тут, або збираються. Тут є all-inclusive-сервіс: обираєш пологовий будинок, платиш фіксовану суму (приблизно €900-2000). Після цього вони роблять весь огляд під час вагітності, приймають пологи, коли прийде час, забезпечують і маму, і дитину всім необхідним, включно із харчуванням та одягом. 

Навіть якщо ви приїхали раніше, але лікар вирішує залишити жінку в лікарні, доплачувати не доведеться. Я після пологів просто забрав дружину, а заодно ще й пакет різноманітних подарунків від пологового будинку. Сервіс мені сподобався.

Нашій дитині за місяць буде два роки, і ми саме займаємося пошуком дитячого садка. Швидше за все, підемо в той, що розташовано просто навпроти нашого будинку. З вибором державного садка тут теж не все так просто, оскільки прийом зав’язаний на систему балів. 

Максимальна кількість балів, яку може отримати родина, – дев’ять. Але, щоб їх отримати, потрібно врахувати дуже багато. Наприклад, потрібно винайняти житло в тому ж районі, де працюєш. Якщо один із подружжя йде працювати, причому теж неподалік, – додаються ще бали тощо. Тобто і серед болгар не так багато людей з дев’ятьма балами, але невелика перевага у виборі у них перед іноземними громадянами є.



Звичайно, в найкращих садках велика черга, а якщо той, який вам подобається, розташовано в іншому районі, бали набрати буде важко. Але й тут справжня рулетка. Тому що якщо місць не вистачає, вони розігрують їх за допомогою жереба. Тож шанси, звичайно, є. Державні садки гарні, приватні – не те щоб сильно кращі, проте там можна обирати освітні програми. Але й коштують вони в десять разів дорожче, близько €350 на місяць.

У школах, як і раніше, досить багато спільного з радянською програмою. Є зміни, але йдуть вони не дуже швидко. Як на це дивитися, звичайно, ваша справа. Але, якщо переїжджаєте з дитиною-школярем, в Болгарії йому буде легше.

Фрукти і випивка

Їжа в Болгарії дуже смачна, якість продуктів мені дуже подобається. Хоча самі болгари ним весь час незадоволені Кажуть: от раніше була інша справа, поки гидотних іспанських помідорів не навезли. Але у мене питань не викликають ані болгарські, ані іспанські, ані грецькі, ані турецькі, які можна тут купити. 

На відміну від України, вибір не надто залежить від сезону: весь час є практично все. І ціни змінюються не так драматично, полуниця може подорожчати взимку, але відсотків на 20. Влітку можна по €2 купувати відмінний інжир й взагалі цілий рік об’їдатися хоч місцевими, хоч привезеними фруктами. З інжиру, до речі, виходить відмінне варення, з ним продають булочки і пиріжки.

Болгари в принципі вміють випити. Весь європейський алкоголь безмитний: велика пляшка 12-річного віскі буде коштувати €20 – дешевше, ніж в Ірландії або Шотландії. При цьому є стерпне місцеве пиво і дуже класне вино, яке мені подобається більше, ніж італійське. І ракія – фруктовий самогон, який роблять зазвичай з винограду, але також зі сливи, інжиру, груш або малини.

Світлини (17): dou.ua

Тусовка

Є події на кшатлт IT Talk, Dev.bg, TechTalks, але ходять на них зазвичай болгари. Просто тому, що майже всі доповіді болгарською, й, поки ви не доведете мову до дуже пристойного рівня, вам буде нудно. 

Звичайно, якщо доповіді англійською, сходити можна. В іншому, якщо ви не любитель халявного пива, тусуватися саме з місцевими айтішниками буде складно. Інша справа, що колеги-релоканти швидко самоорганізовуються, і найчастіше українці тримаються разом. При цьому я знаю, наприклад, велику українську футбольну тусовку, знаю, що є компанія любителів співати караоке.



Зв’язок та інтернет

У мене з ним проблем не було. З того, що я знаю про інфраструктуру, – в Болгарії розташовано хаб, де проходять оптоволоконні кабелі з Європи в Азію. Тож якщо вам будуть потрібні китайські, японські, російські сайти, тут з’єднання навіть краще. 

Зв’язок, мабуть, дорожчий, ніж в Україні, але вже точно дешевший, ніж в Західній Європі. Я плачу €10 на місяць за 4G, 3 гігабайти на місяць. При цьому, купуючи пакет мобільного зв’язку, ви відразу ж отримуєте і європейський роумінг. Тож можна абсолютно не турбуватися, якщо виїхали до Німеччини або ближчої Греції.



Проблеми

Тут одноманітна поп-музика. Чомусь її дуже любить молодь, а я довше 20 хвилин витримую насилу. Це щось на зразок російського “блатняка”, який теж хтось слухає. Хоча і не зізнається.

У Софії дійсно хитають головою, коли погоджуються, і кивають, кажучи “ні”. Спочатку в супермаркетах у тебе через це накопичується дуже багато пакетів. Тому що коли тебе запитують, чи потрібен пакет, ти у відповідь негативно мотаєш головою. А пояснити болгарською, що він тобі не потрібен, поки не можеш. Тому краще замість похитування головою голосно сказати: “Нє, блаґодаря!”.



Міське життя

У Софії не так багато розваг, як, скажімо, в Києві. Нема такого розмаїття ресторанів, нічних клубів або кальянних. Але все ж є, з чого вибрати, і є такий улюблений багатьма Starbucks.

Також в Софії є ​​кілька молів з магазинами, фудкортами, ресторанами й кінотеатрами, де можна провести час і купити все, що потрібно. Голлівудські фільми йдуть в прокаті англійською, але з болгарськими субтитрами, що може добре допомогти у вивченні мови. Є й кілька кінотеатрів IMAX, в які чомусь набагато легше потрапити на прем’єру фільму, аніж в Києві.

Переклад – Ілля КОНТІШЕВ, головний редактор порталу “НАШІ в світі”

Нас можна знайти у Facebook; Telegram; Twitter; Pinterest; VK; OK.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *