Пт. Січ 28th, 2022

Яким чином українці потрапили до грецьких тюрем: розповідають дружини моряків

У Греції засудили українських моряків, затриманих до 100 років тюрми за перевезення нелегалів морем з Туреччини. Більшість українських моряків було затримано на туристичних катерах, які виходили з портів Туреччини і допомагали нелегалам – сирійцям, іранцям тощо – потрапляти до Греції, повідомляє портал “НАШІ” з посиланням на ТСН.

Більшість з них вже отримали вироки терміном від 8 до 25 років, а в декого вироки фактично є довічними, оскільки сягають 100-200 років. Згідно з грецьким законодавством, за кожного нелегала винному можуть нарахувати по 10 років ув’язнення.

Самі українці заперечують свою провину, запевняючи, що стали жертвами злочинної схеми, організованої турками разом із їхніми спільниками в Україні.

“Схема найму на таку роботу у переважній більшості випадків однакова. В Інтернеті розміщували пропозиції роботи в туристичній сфері, зокрема, перевезення туристів на яхті, або перегін яхти. При цьому максимально знизивши вимоги до досвіду роботи та з готовністю допомогти з документами”, – пояснює голова прес-служби благодійної організації “Ассоль”, що допомагає українським морякам, які опинилися у скрутному становищі за кордоном.

Затримані українці – це зазвичай моряки, проте бувають випадки, коли на такі оголошення відгукуються й звичайні працівники, яким пропонують роботу підсобного робочого або механіка на судні.

Згідно з розповідями українців, обставини їхнього найму на “роботу” та вже самого затримання дуже схожі. Вони прилітають до Стамбулу, звідки їх доправляють до портового міста, де близько тижня “стажують” на яхті.

Потім пізно ввечері або вночі капітан отримує наказ вийти в море нібито на чергові навчання. Проте під час цього рейду на борт їхнього судна пересаджують “пасажирів”, з невідомого берега або просто з човна. Тим українцям, які починають обурюватися, погрожують зброєю. У момент посадки нелегалів або вже після цього яхту зупиняє берегова охорона Греції.

ТСН.ua поспілкувався з дружинами українців, які стали жертвами міжнародної афери. Вони розповіли, що саме спонукало їхніх чоловіків зголоситися на таку пропозицію, а також про нюанси особливого ставлення грецької Феміди до українців.

Юрій Решетніков, 44 роки: “Живи далі. Не чекай. Мені дали 25 років”

Юрій вилетів до Туреччини 23 грудня 2015 року і був затриманий береговою охороною Греції 30 грудня. Має дружину Оксану і трьох дітей. Родина живе в Ізмаїлі, Одеська область.

Розповідає Оксана:

– У чоловіка є морські документи, але останнього разу він був у рейсі 2006 року. Якось він не з тих, хто багато плаває. Він знайшов роботу тут – комірником на базі металопрокату – і перестав ходити в рейси. 

Але ж ви розумієте, яке у нас життя, які ціни. І дитина пішла навчатися, ми мали великі витрати. І він став думати про те, щоб піти знову в рейс. Знайшов в Інтернеті оголошення. Там запрошували працювати на 1-1,5 місяці, катати пасажирів на прогулянкових яхтах.

Якщо чесно, я навіть не переймалася, мене це не злякало. Ми пошукали в Інтернеті – в Туреччині дійсно існує такий бізнес. Чоловіка, з яким спілкувався Юра, звали Андрій. Він бачив його лише одного разу вже в аеропорту в Одесі, коли той привіз йому квиток і сертифікат на управління яхтою. Щодо контракту він сказав, що Юра отримає його вже на місці.

З Одеси чоловік летів разом із хлопцем із селища Старокозаче Дмитром Гувером, йому тільки виповнився 21 рік.

У Туреччині їх зустріли, заселили в готель у місті Бодрум, потім провели до яхти в порту. Це було невелике судно. Нічого не викликало побоювань. Перший час вони приводили цю яхту до ладу, мили, водою заповнювали. Це дуже гарне місце, дуже багато яхт. 

Чоловік дзвонив 24 і 25 грудня. Коли ми спілкувалися Скайпом, я двічі бачила двох турків, які були з ними. Один з них був власником яхти, а інший – капітаном.

26 грудня чоловік мені зателефонував пізно ввечері, близько 9-ї години. Я звернула увагу, що він був дуже схвильованим і розгубленим. Він сказав, що не може зрозуміти, що відбувається – погода така погана, а їх чомусь вивели на рейд і чомусь вночі.

У цей момент я йому кажу, щоб не клав слухавку, говорив зі мною. Попросила запитати в тих турків, чому так відбувається. І в цей момент я побачила, як вгорі на відео з’явилася рука і телефон у нього забрали. Зв’язок перервався.

Тиша була до 30 грудня. Увечері дзвінок  – він дуже швидко мені каже: “Сонечко, не хвилюйся, я живий, але перебуваю у Греції, на острові Самос. Нас заарештувала берегова охорона”.

Він розповів, що у них тоді відібрали телефони, підійшла шлюпка і почали садити людей на борт яхти. “Я запитав, що відбувається, що це за люди? І мені сказали: “Якщо вас щось не влаштовує – за борт”. Ці люди – двоє турків – показали їм, що озброєні. Це були пістолети.

Юра розповів, що коли вони завелися й відійшли, то побачили катер берегової охорони. Ті турки, які були на яхті, заскочили у шлюпку та втекли в свій бік – там невелика відстань між грецьким і турецьким берегами.

Чоловік не розповідав мені про тортури, але коли я була з ним на зв’язку, то чула як Дмитро, який був з ним, розповідав своїй мамі телефоном, що вони три дні сиділи прикутими наручниками до труби. Це у поліцейській дільниці на Самосі. 9 січня 2016 року їх вже передали до афінської в’язниці Коридаллос.

Так, я припускаю, що вони щось порушили, але ж вони не вбивці. Повірте, у нас троє дітей, і якщо б мій чоловік знав, що йому загрожує, він ніколи б у житті не поїхав туди. Бо і я не зовсім здорова людина, у мене порок серця. Він ніколи би не поставив родину під такий удар.

У них у в’язниці є нелегальні телефони. Він мені продзвонює з таксофона. І я вже знаю, якщо він два рази продзвонює, то я дзвоню на один номер телефону. Якщо один раз продзвонює – я дзвоню на інший номер. Так ми зв’язуємося, тому що іншого зв’язку у них немає, а таксофон – це дуже дорого.

Мій чоловік сидить там третій рік і консула він бачив два рази. Я з ним досі спілкуюся кожної п’ятниці, я телефоную, щоб дізнатися, як справи, чим можна допомогти, чи немає якихось змін у законодавстві.

У в’язниці в Афінах Юрій сидів в очікуванні суду. Ви розумієте, що всі розмови там були грецькою. Перекладача не було. Вони не розуміли, в чому їх звинувачують. 

Перший суд відбувся у травні 2016 року, йому дали 25 років. Був безкоштовний адвокат, який прийшов до них за 10 хвилин до суду. Суд тривав ще 10 хвилин. Після суду Юра зателефонував мені з таксофона і сказав: “Живи далі. Не чекай. Мені дали 25 років. Люблю тебе і дітей”.

Ми вирішили взяти платного адвоката для апеляції. Чоловік розповів, що до когось у в’язниці приходила адвокат Ніколетта Капфі. Вона десь тут навчалася і доволі непогано розмовляє російською. Я розпитала про неї в консула і ми разом із мамою Діми Гувера попросили її захищати наших близьких. Вона попросила за це 4 тисячі євро. Мене ще дуже збентежив той факт, що вона попросила відправити гроші не через банк, а передати автобусом, мовляв, так менше податків і нам дешевше.

Вона пообіцяла нам, що все буде добре. Спочатку була дуже впевнена в собі, казала, що доб’ється зменшення покарання вдвічі. Але суд тривав ті самі 10 хвилин. Вирок лишився без змін. Коли я їй зателефонувала після суду, вона мені сказала: “Пробачте, але в судді був поганий настрій”. І спілкування з нами вона повністю припинила.

Ви не уявляєте, як це ламає людей, коли ти засуджений ні за що. Кожен новий день спілкування з чоловіком – це тортури. Це ходіння по муках. Ви не можете уявити собі, як це страшно. Це людина, яка потроху ламається. Він хоче додому, він сумує за дітьми. 

Уявіть, що він сидить разом з убивцями, яким дають 4 роки, 7 років. А він нікого не вбив, нікому не завдав шкоди. Так, я погоджуюся, що він порушив закон. Але ж не на 25 років, правда ж? 

Сергій Ульянов, “Він зрозумів, що це не туристи і відбувається щось підозріле”

Сергій вилетів до Туреччини 28 листопада 2017 року. Берегова охорона Греції арештувала його 17 грудня. Родина Сергія – дружина Олена і двоє діток – живуть в Одесі.

Розповідає Олена:

– Сергій має документи матроса. Але раніше він ніколи так не працював – у Туреччині. Це було вперше. Ми живемо в Одесі. Останнім часом дуже складно знайти рейс. І Сергій довго не міг знайти роботу, близько 5 років шукав. І, на жаль, він знайшов таке оголошення в Інтернеті про роботу на яхті в Туреччині.

Він направив їм свої документи, і вони їх нібито розглядали близько тижня. Потім сказали, мовляв, так, ви нам підходите. Сказали, що потрібно їхати до Туреччини для перевезення туристів. Пропонували 2 тисячі доларів за місяць роботи. Йому сказали, що це на місяць і до Нового року обіцяли, що він повернеться додому. Він запитав про контракт. Йому сказали, що ви приїжджаєте сюди, ми вам надішлемо квиток, і ви все підпишете на місці. Але на місці нічого не дали.

Йому вислали на Вайбер електронний квиток на його ім’я, і він полетів до Стамбулу. Там він перебував декілька днів, потім йому надали квиток на літак до Ізміра. Там він десь з тиждень навчався керуванню яхтою. Вони ходили з Ізміру до Стамбулу. Був тиждень таких показових виступів. 

У нього був ще капітан, також українець. Їх було двоє на яхті. Все було нормально, їх забезпечили харчуванням. Тобто не було жодних підозр.

Капітан був на контакті з їхнім керівництвом. Це були якісь російськомовні турки. Він їздив до їхнього офісу. Сергій думав, що йому там передадуть контракт на роботу, який треба буде підписати, але як виявилося, капітану надали лише довіреність на керування яхтою.

Потім якось капітану надійшла вказівка зверху, що вони мають піти в якусь точку – їм скинули геодані. Вони вийшли в море. Почався шторм. Це вже була ніч. У них закінчувалося паливо. Вони зателефонували, сказали, що їм потрібно паливо. Їм скинули координати, де мало бути паливо.

Вони туди пішли, але там не було пристані, тому яхта не підійшла до берега і Сергію довелося підплисти на човні. На березі йому сказали, що ось, візьмеш паливо і ще треба людей завантажити. Це, мовляв, люди, яких треба перевезти. Він взяв трьох пасажирів, висадив їх на яхті. І тоді він їх роздивився, вони були темношкірі, це були сирійці чи іранці. Він зрозумів, що це не туристи і відбувається щось підозріле. 

У цей момент до них підійшла берегова охорона Греції. Їх звинуватили у тому, що вони вже не в Туреччині, що перетнули нейтральні води Греції. Сергій цього не знав. Він не збирався до Греції, у нього навіть не було біометричного паспорта. У нього був звичайний закордонний паспорт, з яким він летів до Туреччини.

У нас двоє дітей – 11 років старшому і 8 років молодшому. Я сама забезпечую родину, працюю. На адвоката – немає допомоги від держави. А ті суми, які вони просять за свої послуги, просто космічні. Це 5-10 тисяч євро.

Держава може надати йому безкоштовного адвоката, який буквально за 5 днів до суду починає займатися справою. Але, на жаль, це нічого не вирішує. Частіше за все це якісь студенти. 

Суду в Сергія ще не було. У них за законом слідство триває протягом 18 місяців. Дата суду ще невідома.

Олександр Резніков, 34 роки: “На них просто наставили зброю”

Олександр вилетів до Туреччини наприкінці листопада 2016 року. Берегова охорона Греції затримала його 9 грудня 2016 року. Родина Олександра – дружина Світлана з трьома дітьми – живуть у місті Каховка, Херсонська область.

Розповідає Світлана:

– Саша – агроном. Він навчався на магістратурі і працював за професією. Він почав шукати роботу, бо нам не вистачало грошей. У нас троє діток. На той момент я ще була в декреті.

Я не знаю, як він вийшов на цю пропозицію, побачив оголошення десь в Інтернеті. Він поїхав помічником на яхту, підсобним робітником – прибирати тощо. За роботу пропонували 2-2,5 тисячі євро за місяць. Вони поїхали наприкінці листопада 2016 року і мали повернутися перед Новим роком. 

З нашого міста їхало чотири людини. Мій чоловік був на яхті з Владом, якого взяли механіком. Не знаю, чи підписували вони якісь документи.

Моєму чоловікові зробили закордонний паспорт – без його участі, він лише висилав необхідні документи. Оплатили квиток. Я на той момент навіть не помічала якихось деталей, настільки все було тихо і якось не викликало підозр.

До Туреччини він летів з Херсонського аеропорту. У Стамбулі їх зустрів чоловік, начебто українець, який посадив їх на автобус і вони ще їхали автобусом кілька годин у якесь портове місто. Там їх одразу відправили на яхту. Цей українець, який їх зустрів, був капітаном на яхті. Близько тижня їх навчали, показували, стажували.

Їх було троє на яхті – мій чоловік, Влад і капітан. Якось вони вийшли у море начебто для того, щоб перевірити яхту. Це було вночі. Капітан попросив їх наблизитися до невідомого берега. Коли вони причалили до пристані, на борт почали заходити якісь люди. Тоді у них виникли запитання, що відбувається. Вони зрозуміли, що відбувається щось ненормальне. 

Вони спробували обуритися, що ми не будемо далі так їхати. А на них просто наставили зброю і сказали, що ми тоді застрелимо вас просто тут на місці. Зброя була у капітана і в людей, які були на березі. Тому їм довелося посадити людей і відійти від берега

Після того, як нелегалів посадили на яхту, цей капітан зійшов на берег, а їх відправили. Влада змусили вести яхту. На борту було більше 60 людей, здається, сирійців.

Коли вони вже трохи відійшли від берега, то планували наблизитися до будь-якого іншого берега, щоб здатися. Але вони були у паніці, в голові – каша. Поки вони думали, як, що куди, то побачили,  що вже їде берегова охорона. 

Як потім розповів Олександр, правоохоронці, коли їх допитували, сказали, що їх здали. Тобто той чоловік, який їх найняв, він подзвонив до берегової охорони і сказав, що в конкретному місці є конкретна яхта з нелегалами.

Коли їх заарештували, вони п’ять днів перебували невідомо де. Вони сиділи, прикуті наручниками до підлоги, спиною один до одного. У цей час їх змусили підписати чисті аркуші паперу.

Потім їх перевели до в’язниці на острові Кос. Туди прийшов адвокат. Перекладач був, але він прийшов п’яний. Сказав, що його витягнули з якогось свята, і в нього взагалі нема бажання щось їм перекладати. Тому вони не впевнені, що він все перекладав, як треба.

З адвокатом я переписувалася англійською. Він написав перелік документів, які я мала зібрати до суду. Але потім він відмовився від нас через сімейні обставини (у нього батько потрапив до реанімації). І півроку до суду ми були без адвоката.

Світлини (5): tsn.ua

У лютому 2017 року Сергія перевели до в’язниці Коридаллос в Афіни, і він там перебуває до цього часу.

Суд вже відбувся 17 жовтня 2017 року. Адвокат прийшов за 5-10 хвилин до засідання. Наскільки я зрозуміла, під час засідання йому навіть не дали слова сказати.

Коли судять греків чи турків, там відбувається суд присяжних. А наших судять без присяжних, і суд триває максимум 15 хвилин. Як чоловікам сказали самі судді, мовляв, турки і греки до такого не додумаються (до того, щоб організувати перевезення нелегалів, – ред.), тому тут потрібно з’ясовувати з присяжними, що сталося, а з росіянами й українцями і так все зрозуміло, вони легко можуть це організувати. “Чого вас ще судити з присяжними. Ви попалися, ми вас засудили і все. Ви винні”. 

Йому дали 21 рік і ще 67 тисяч євро штраф. Якщо ти хочеш вийти одразу, то сплачуєш штраф і справу закривають. У нас таких грошей немає. Я на адвоката не змогла знайти гроші. На той момент вони коштували 2 тисячі євро, а зараз вже 4-5 і вище. Апеляцію ще не подавали, але плануємо.

Зараз у них три людини в камері, раніше було чотири. Чоловік розповідає, що таргани по них бігають, наче так і треба. В одній камері то клопи, то воші, то ще щось. Коли спека, то в камері дуже спекотно, а взимку там дуже холодно.

Там в’язниця на 3 чи 4 поверхи, і на кожному поверсі в’язнів розміщують за національностями. Тобто у них на поверсі сидять слов’яни. На іншому поверсі греки і турки, на третьому – ще якась нація.

Коли його арештували, він каже, що був шокований. Каже: “Я просто не знав, куди потрапив”. Він казав, що коли йшов на суд, думав, що це якийсь фарс, якийсь театр, він до останнього не міг усвідомити, що це дійсно відбувається з ним. “Я думав, що це якийсь злий жарт, який зараз закінчиться. Але коли нас повернули назад до камери, я зрозумів, що не закінчиться, мене не відпустять додому. Тільки тоді я почав усвідомлювати, що це серйозно”. 

Я живу з трьома дітьми. Благо, що в мене батьки-пенсіонери, які допомагають мені з дітьми, сидять з ними. Мені довелося працювати добу через дві. Старша донька, їй буде 18 років, навчається в Аграрній академії в Полтаві. Двоє молодших ходять до дитсадка. Одному 6 років, найменшому – 4 роки.

Я фактично лишилася без чоловіка. Я сама все тягну. Він дуже сумує за дітьми. І вони також сумують.

Ольга СКИЧКО, ТСН.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *