Неймовірна історія українки в ОАЕ: про шлюб, особливості життя іноземців та плани на майбутнє

Як українка Інна Мелешко повідомила рідним і друзям про своє одруження з йорданцем, який живе в ОАЕ? Запрошенням на весілля! Вдома був страшний переполох – там же гареми, сексуальне рабство, проституція… Однак уже після першого знайомства з Мазеном на серці трохи відлягло – наче нормальний чоловік. Відтоді минуло п’ять років, й Інна ні про що не шкодує. Чоловік-іноземець колекціонує вишиванки й обожнює український мед, а двійко діточок вивчають як християнство, так і мусульманство, пише Галицький кореспондент.

Хоча життя в ОАЕ далеко не є таким казковим і безтурботним, як може видатися на перший погляд.

Хотів дівчину з України

До знайомства зі своїм чоловіком Інна Мелешко працювала менеджером з туризму. Не раз продавала тури до ОАЕ, але навіть подумати не могла, що вже скоро там житиме. Тим паче ця країна аж ніяк не була серед її улюблених, стихія Інни – це гори та старовинні глибинки Європи, а спекотний клімат Еміратів узагалі відлякував.

На той час 27-літня франківчанка саме розірвала стосунки з хлопцем – через його невизначеність. Дівчині хотілося чогось серйознішого. Про шлюб з іноземцем взагалі ніколи не думала. В неї була улюблена робота, друзі, родина – словом, насичене життя.

Людина планує, а Бог керує. Одного разу до колеги зайшов привітатися знайомий, який давно проживав у ОАЕ. Вони розговорилися про життя за кордоном, зайшла мова про його друга, який мріє одружитися з українкою і навіть просив про послугу познайомити його з кимось. Колега одразу вказала на Інну.

“Я це сприйняла з гумором, але чомусь дала свої дані Фейсбука і Скайпу. Так і почалося наше знайомство”, – каже вона.

Мазен – 42-літній мусульманин, родом із Єрусалиму, але має паспорт громадянина Йорданії. В ОАЕ працює фінансистом.

Спочатку обоє лише переписувалися. Інна взагалі не вірила жодним словам про наміри одружуватися. Їй було дивно – невже поруч немає симпатичних хороших жінок? Як потім пояснив Мазен, він давно дружив зі своїм товаришем з України і бачив його дружину та інших його друзів, тому хотів знайти другу половинку саме з цих країв.

З часом Інна помітила, що чекає його повідомлення зранку з привітанням чи увечері з побажанням доброї ночі. Мазен почав телефонувати, розмовляли майже цілодобово. Чоловік витрачав шалені гроші на міжнародні дзвінки.

Так обоє спілкувалися близько трьох місяців, тоді Мазен почав наполягати,  щоб Інна під час своєї відпустки приїхала до Дубаю.

“Мені було страшно, дуже довго вагалася. Навіть його знайомий ще раз приїжджав зі своєю дружиною до мене на роботу, аби переконати. Останнім аргументом стало те, що Мазен уже почав дізнаватися умови отримання української візи для візиту до мене. Я зрозуміла, що людина дійсно серйозно налаштована. Тому в один момент наважилась і дала згоду на поїздку в ОАЕ”, – розповідає українка.

Про відчайдушне рішення знало дуже мало людей, навіть мамі Інна зателефонувала вже з Еміратів. Їй не хотілося давати всім привід для пліток, тим паче більшість знайомих засуджували навіть спілкування з іноземцем телефоном.

Лише Інна

Перша зустріч відбулась в аеропорту. Опів на третю ночі. Інна більше доби не спала через переліт. Мазен також втомлений, хвилювався, та й мовний бар’єр давався взнаки – спочатку Інні було важко вимовити хоч слово англійською.

“Перше, що згадую про свій перший приїзд в Емірати, – як, вийшовши з літака, не могла зрозуміти, як тут люди дихають таким стиснутим повітрям, – усміхається дівчина.

Хоч відпустка й тривала лише два тижні, але за цей короткий час дівчина відчула, що Мазен – її людина. В Україну Інна поверталася вже з обручкою на пальчику – лише аби залагодити всі справи та оформити документи.

Вона каже, що Мазен підкорив її своєю наполегливістю. Стільки разів чув різні відмовки, але все одно наполягав знову і знову: “Не хочеш летіти в Емірати, тоді я прилечу до тебе. Не готова говорити на тему одруження, тоді я почекаю, але буду запитувати щодня”.

До речі, друг Мазена хотів познайомити його і з іншими дівчатами з України. Але відповідь була чітка – лише Інна. Як йорданець пізніше пояснював, він не настільки молодий, аби бавитися в зустрічання-розлучення, йому потрібна дружина, і він її знайшов.

“Як я повідомила рідним та друзям? Запрошенням на весілля. Сказати, що всі були шоковані, це замало. Багато хто переживав за мене, оскільки все розвивалося настільки швидко. Особливо після всіх тих історій, про які часто люблять розповідати – про гареми, сексуальне рабство, проституцію… Але познайомившись із моїм чоловіком (уже на весіллі), всі більш-менш заспокоїлись. Вони побачили просту, веселу людину, чимось навіть дитячу, побачили його очі та ставлення до мене”– розповідає Інна.

За що любити Емірати?

Інна приїхала до Дубаю, нікого і нічого не знаючи. Каже, там немає такого, як в Україні, коли всі сусіди знають одне одного, спілкуються чи навіть дружать. Інна прожила більше двох років у квартирі, й гадки не маючи, ким є її сусіди.

Одразу після приїзду дівчина пішла на курси з англійської, планувала працювати в турагенстві, але за півроку дізналася про вагітність й відмовилася. Адже в ОАЕ немає такої великої декретної відпустки, як в Україні, лише 45 днів. Тож не було сенсу починати працювати.

ОАЕ – це мультинаціональна країна, де проживають представники майже всіх країн світу. Вони працюють на різні компанії, в яких одним із партнерів, як правило, є місцевий мешканець (так прописано в законі ОАЕ).

Найперше Інну здивувало, що повсюди дуже чисто, люди живуть за законами. Посеред ночі не лячно прогулятися вулицею, вона освітлена й безпечна. Люди здебільшого привітні, просять вибачення, навіть якщо це ти їх ненавмисно штурхнув.

“Люблю Емірати за можливості, зручність і комфорт, за толерантність до всіх національностей та релігій”, – каже Інна.

Звісно, бувають інциденти, які дратують. Наприклад, хоча в ОАЕ існують суворі правила дорожнього руху і високі штрафи за їх порушення, багатьом водіям байдуже й вони все одно перевищують ліміт швидкості чи “підрізають” на дорозі. Зважаючи, що тут середні швидкості від 100 до 120 км/год, то таке кермування досить небезпечне.

Також в арабській культурі присутній торг. Вони звикли торгуватися у всьому. Навіть у магазині з фіксованими цінами умудряються виторгувати знижку. Коли Інна з Мазеном приїжджають в Україну і роблять покупки, чоловік завжди запитує про знижки, при цьому багато продавців ображаються. А насправді у нього це закладено змалечку. Є початкова ціна і є кінцева, яка залежить від уміння торгуватися.

Живучи в Еміратах, Інна стала більш поміркованою в одязі – раніше  полюбляла й відкриті вирізи, і коротенькі сукні, а зараз такий одяг якось незручно вбирати, хочеться, щоб дивилися в очі, а не на груди. Вийшовши в коротеньких шортах надвір, потрібно розуміти, що на тебе звертатимуть увагу. Як у хорошому сенсі, так і в поганому. В країні є свої правила та закони, і їх потрібно поважати.

Лояльно до жінок

Інна переконує, що більшість страшних історій про знущання над жінками в ОАЕ – це лише міфи.

“Не можу сказати, що цього не існує, але не в таких масштабах і описах, як розповідають в Україні. За п’ять років проживання тут я бачила багато різних історій, і знаєте, це не від національності залежить, а більше від самої людини і її сім’ї. Був випадок, коли українець, набравши боргів та завівши коханку, залишив дружину з 2-річною дитиною в квартирі без води та світла і з простроченою візою, без коштів навіть на квиток…

Звичайно, є нехороші історії й з арабами. Але є також і прекрасні сім’ї, де панує любов і повага одне до одного. Також часто побутує твердження, що дівчата-слов’янки – легкої поведінки й націлені лише на збагачення. Немає диму без вогню, бо є багато наших землячок, які мають на меті “вийти заміж за шейха і тільки й сидіти по ресторанах у дорогих коштовностях”. І це смішно.

Але в той же час стільки красивих, розумних і порядних українок тут працюють та показують своїм прикладом, що не всі стереотипи правдиві. Історії про шейхів, нафту, верблюдів, тонни золота, гареми, можливо, є правдивими, але для дуже вузького кола людей. Це країна, де є все: і хороші приклади, і жахливі ситуації. Але те ж саме можна сказати і про Україну: в когось золоті унітази, а в когось копійки на хліб, один обожнює свою дружину, а інший безпробудно пиячить і не цінує сім’ю”, – розповідає Інна.

Дівчина стверджує, що в ОАЕ ще не стикалася з дискримінацією жінок. Але все це у рамках Корану та закону. Чоловіки повинні дбати та допомагати дружині у всьому. Дружина ж має повне право поскаржитися на зневажливе ставлення до неї.

Існують певні правила поведінки для жінок у громадських місцях. Йдеться про закриті плечі до ліктів та закриті ноги до колін. Якось Інна бачила, як інспектор, який перевіряв оплату проїзду в автобусі, попросив дівчину в міні-спідниці вийти через неприйнятний вигляд. Звичайно, це радше виняток, але під час Рамадану навіть туристів просять дотримуватися певних норм.

У торгових центрах чи на інших туристичних об’єктах дуже суворо правил не дотримуються, але якщо ви захочете навідатися до державної установи, то жінка обов’язково має бути одягнута або в абаю (традиційна арабська сукня з рукавами, чимось схожа на довгий халат), або ж у довгу сукню, яка повністю закриває руки та ноги.

До речі, Мазен не змушував Інну покривати голову. В його сім’ї цієї традиції немає. Покривала голову тільки мама, а сестри носять звичайний одяг.

Бог – один

Ще перед одруженням Інна сказала чоловіку, що хоче залишитися християнкою, але не тому, що не поважає його релігію, а тому, що виховувалася в християнському дусі, це те, що рідне її серцю і що вона знає та відчуває. Однак ніхто і не збирався змушувати Інну приймати мусульманство. Це вважається великим гріхом. Людина сама повинна проявити бажання.

Шлюб лише зареєстрували в українському РАГСі. А от вінчання не було – аби здійснити цей обряд між мусульманином та християнкою, потрібно пройти довгу і складну процедуру, яка займе багато часу. А для іноземця віза триває всього 30 днів, та й зробити її не легко. В ОАЕ потрібен офіційний дозвіл від батька, що також ускладнює справу, бо зі своїм татом Інна багато років не підтримує зв’язок.

“Якщо ми проведемо мусульманський релігійний обряд, це буде для мене чужим, я не зрозумію його суті. Якщо проведемо вінчання за християнськими традиціями, то що з того буде важливим для чоловіка? Ми дали обітниці одне одному перед Богом, без жодних обрядів. У нас у сім’ї є таке твердження: Бог – один, а на релігії розділилися люди”, – розповідає дівчина.

Діткам, 4-річному Абделю і 3-річній Марії, батьки розповідають біблійні історії, водять на уроки християнської етики в українській школі, але також говорять про Коран і його основи. До речі, в арабів першого сина завжди називають на честь батька чоловіка. Так зробили і в сім’ї Інни та Мазена.

“Гаряча кров”

Інна переконує, що арабскі чоловіки емоційніші, ніж українці. “Гаряча кров”, так би мовити. У них більше проявлене почуття власності: моя дружина – тільки моя, і ніхто не має права на неї зайвий раз “не так” подивитися. Але в арабів і поняття шлюбу зовсім інше, не таке, як у нас – сьогодні одружився, а завтра розлучився. Розлучення – це вже остання інстанція. Якщо ти зважився на цей крок, то повинен вчитися іти на компроміси, примирення, шукати способи розв’язання конфлікту. Раніше, щойно після одруження, Інна могла пожартувати на тему розлучення, і все ніяк не розуміла, чому чоловік ображається на таке. Аж потім Мазен пояснив – навіщо тоді було одружуватися, якщо не сприймати всієї серйозності союзу, адже завжди легше зруйнувати, ніж побудувати.

Обов’язки у подружжя рівні. Мазен може і поприбирати вдома, і поміняти памперс дитині. Відпочивають також повсюди разом. Зазвичай їдуть у торговий центр за покупками чи в парк із дітьми, або в якусь цікаву подорож в межах Еміратів. Постійно відвідують різні культурні зібрання та заходи української громади, Інна є одним із організаторів Українського дитячого клубу в ОАЕ, її діти на вихідних відвідують Українську школу, де Інна також проводить кілька уроків.

Мазен дуже захопився усім українським. Улюблені страви – борщ і гречка. В арабській кухні Інна зізнається, що не дуже вправна – важко вгадати зі спеціями та їхніми пропорціями.

“Мій коханий, мабуть, більший патріот України, ніж деякі з наших українців. Він обожнює нашу природу, мистецтво, декор, вишиванки, продукти харчування. Має вже шість вишиванок, у квартирі висять картини українських художників, старовинні вишиті рушники. Коли їдемо з України, одна із валіз завжди наповнена медом із наших пасік. Коли хтось їде в гості в Україну, перше, що чоловік просить передати, – чорний шоколад з Львівської майстерні шоколаду. В авто Мазен слухає українську музику. Та що казати – він фанатіє від українського “Х-фактора” та “Україна має талант”, – каже Інна.

На старості в Україну

Цієї осені Інна почала працювати в дитсадку асистентом вчителя. Розмовною англійською говорить вільно, але не завжди граматично правильно. Тому ще вечорами сидить за підручниками. Арабська також у процесі вивчення, але на значно слабшому рівні. Англійська – друга офіційна мова в ОАЕ. Багато людей не знають арабської. Але якщо хочете працювати в державних установах чи на хорошій позиції, то потрібно знати і арабську мову.

Особливо тут дороге навчання. За навчання дитини в підготовчій групі у школі Інна з Мазеном оплачують близько шести тисяч доларів США на рік. І це вважається ціна нижча за середню. З кожним роком оплата зростає. В старших класах суми сягають до кількох десятків тисяч.

Середньої заробітньої плати немає. Все залежить від професії та рівня кваліфікації. Наприклад, хтось із українців працює і на зарплаті 700-800 доларів, а хтось – і за 10 тисяч доларів. Але навіть остання сума для Еміратів не є великою. Тут нічого немає безкоштовного.

“Днями чоловікові на роботі повідомили про скорочення штату працівників, і він серед них. Останній робочий день – наступна середа. Це означає, що у нас є 30 днів на пошуки нової роботи, в іншому разі ми повинні покинути країну або оплачувати шалені штрафи. На чужині немає можливості розслабитись, тут постійно, як на американських гірках”, – розповідає українка.

Інна з Мазеном не є громадянами ОАЕ, лише резидентами, тому соціального забезпечення для них не передбачено.

“ОАЕ – це країна не для постійного місця проживання, тут немає можливості отримати громадянство чи хоча б якесь соціальне забезпечення. Працездатний вік тільки до 60 років. Треба вже міркувати, що робити далі”, – каже дівчина.

Мазен хоче на старості років осісти в Україні. Мати свій будиночок, господарку, якусь невеличку власну справу. Після життя в пустелі природа в Україні здається казковою. В Азії так не вистачає свіжого повітря.

Наталя МОСТОВА, Галицький кореспондент.

Наш канал у Telegram: t.me/nashisvit; наша сторінка у Facebook: facebook.com/nashisvit.