Українка розповіла про швейцарський менталітет

“Квартири у нас заведено винаймати. Адже робота сьогодні є, а завтра її немає. Той, хто винаймає квартиру, абсолютно необмежений в пересуванні. Це набагато легше. Сімейні пари, у яких кар’єра вже склалася, які мають власний бізнес, – вони вже купують будинки”, – розповідає українка.

За твердженням Ірини швейцарці дуже люблять мандрувати. Їх ніби кличе “дух мандрів”. Тоді вони просто здають свою квартиру в оренду та їдуть світ за очі. такі подорожі в місцевих подекуди забирають з рік.

Читайте також: Українка розповіла про особливості життя в Бразилії

“Вони просто катаються країнами. Але в Швейцарії не прийнято подорожувати в кредит, на це люди відкладають гроші. Якусь частину – на пенсію, якусь – на поїздки. Можна абсолютно спокійно домовитися з роботодавцем, щоб поїхати, наприклад, на три місяці. Це неоплачувана відпустка, але багато-хто погоджується” – веде далі українка.

За словами Ірина Бранденберг, у Швейцарії рідкість, коли дітей заводять у 25-річному віці. Зазвичай про дітей місцеві задумуються після 30, а то й у 40 років.

“Ми дитину народили лишень в 40 років. Спочатку хотіли побудувати кар’єру, пожити для себе, помандрувати, а потім вже осісти. Тут так заведено: якщо з’являється дитина, розраховуй лише на власні сили”, – каже українка.

У Швейцарії не існує безкоштовних дошкільних установ. Тут всі заклади приватні й за усе необхідно платити. Дитячий садок є обов’язковим, але там діти починають вчитися лише з 4, а подекуди й з 5 років. В уроки в школі тривають тільки до обіду – з 8-ї ранку до 12-ї дня.

“Решту часу за дітьми має хтось наглядати – або няня, або дорогі приватні установи. Бабусі й дідусі тут не сидять з онуками, як в Україні. Бабуся, яка пожертвує своїм вільним часом на дітей доньки або сина, – рідкість”, – додає Ірина.

Читайте також: Українка розповіла власну історію еміграції до Австралії

Нас можна знайти у Telegram: t.me/nashisvit; Facebook: facebook.com/nashisvit; Twitter: twitter.com/Nashsvit.