Чим Україна “спокусила” данського іммігранта

Ольга Фінк – дизайнер інтер’єрів з Дніпра. Її чоловік – Брайан , IТ-фахівець, в 2012 році переїхав до України з рідної Данії. Зовсім нещодавно данцеві запропонували привабливі умови роботи в Копенгагені. Але пару не спокусила навіть вигідна пропозиція у розвиненій країні, пише портал “НАШІ” з посиланням на Обозреватель.

Вони зробили вибір на користь Києва, де продовжують жити і працювати. Чому інтернаціональна сім’я зробила вибір на користь України – читайте в цьому матеріалі.

Розповідь Ольги

Що приваблює в Україні

Коли ми тільки познайомилися з Брайаном, я все допитувалася, чому він переїхав з однієї з найбільш соціально розвинених країн світу до України. І тоді він мені чесно відповів: “Можливості”!

Постійні політичні та економічні зміни в Україні він не сприймав як перешкоди до зростання, а навпаки, як шанс домогтися ще більшого. Він говорив, що в Данії такого не побачиш, там все настільки стабільно, що стає нестерпно нудно. Напевно, це і є відповідь. Якщо у тебе є бажання і вміння швидко адаптуватися до нових обставин, то можливості реалізувати себе майже безмежні.

Живучи тут, ми надто звикли критикувати все, що відбувається навколо. Але працюючи в креативній сфері я точно можу сказати, що у нас величезна потреба в грамотних фахівцях.

Так, в Європі все простіше, більш відкрита і підготовлена ​​публіка, сучасна освіта. Але в той же час є запекла конкуренці. Як на мене, молоді фахівці, маючи відкритий розум, бажання вдосконалюватися, мають набагато більше шансів себе реалізувати тут, адже ця ніша в Україні ще тільки починає заповнюватися.

Що викликає дискомфорт

Для нас істотним недоліком є ​​погана екологія і переобтяжений дорожній рух. Постійні пробки і рівень забруднення від автомобілів – це те, від чого ми не можемо сховатися і це негативно впливає на здоров’я. Старі машини та автобуси, які рухаються з чорною хмарою диму позаду них – це точно те, чого не зустрінеш в Європі. Дуже сумно, що таке допускається у нас в країні й не контролюється з боку держави. Водії, ігноруючи правила, виїжджають на перехрестя, тим самим блокуючи рух, який і так ледь рухався. Від цього тільки збільшується кількість корків і забруднення повітря.

Крім цього хотілося б, щоб за станом будівель Києва стежили в потрібній мірі. Ми часто гуляємо пішки в центрі й бачимо багато красивої архітектури, але через відсутність фінансування, або з якихось ще причин, багато будинків виглядають жалюгідно. Те ж стосується стану під’їздів. У Європі, наприклад, відповідальність за стан під’їздів лягає на всіх мешканців під’їзду. У нас же за цим не стежать ані мешканці, ані комунальні служби.

Якщо вже зовсім говорити про ідеальну картину, то не вистачає можливості сортування сміття. Ми намагаємося відокремлювати пластик від органічних відходів, збираємо окремо батарейки для переробки, але під нашим будинком стоїть всього один сміттєвий бак, куди люди викидають усе… Це знову повертає до думок про екологію і про те, що всі просто закривають очі на те, що все це сміття й забруднення впливає на їхнє здоров’я.

В гостях добре, а вдома краще

Київ – це наш дім, і навіть коли ми подорожуємо до Європи, не зважаючи на всі очевидні переваги, завжди чекаємо повернення. Так, буває сумно, і хочеться, щоб місто було чистішим і люди усміхалися частіше. Але у житті в Києві є багато плюсів. Щоліта ми їздимо кататися по Дніпру на каяках, багато гуляємо, влаштовуємо пікніки з друзями. Це все ті принади, які можна відчувати не залежно від місця проживання.

Можна нескінченно довго шукати недоліки, нудьгувати за красивою Європою, але ми щасливі там, де ми є. І поки наш вибір жити тут, ми з радістю чекаємо кожну посадку в Борисполі.

Ще один з безперечних плюсів повернення, це похід в улюблені місця без страху бути розореними європейськими цінами. Кожен раз йдучи до ресторану в Данії я з жахом дивлюся на чек. Данці взагалі в основному харчуються вдома і похід в ресторан це тільки з якогось приводу. Тому те, що там вважається розкішшю, ми можемо дозволити собі трохи частіше і це завжди ще приємніше усвідомлювати після повернення.

Але ще буквально кілька років тому для мене кожне повернення супроводжувалося сумом. Мені здавалося, що якби ми залишися в Європі, то життя відразу стало б кращим. Але зрозуміло, що це неправда.

В Європі я зустрічала таких же незадоволених життям людей, як в Україні. Ілюзія імміграції дає нам надію на те, що при зміні місця проживання, ситуація в душі автоматично налагодиться. Але, на жаль, якщо ти не відчуваєш щастя там, де ти вже є, то не багато шансів, що з імміграцією проблема зникне. Швидше за все причина не в оточенні, а у внутрішньому настрої. І коли я пропрацювала ці внутрішні питання, мені стало набагато вільніше повертатися.

Я перестала відчувати себе заручником ситуації і країни, а навпаки відчула радість за можливість вибору місця проживання і стала цінувати місце в якому живу. Тепер це не примусове зобов’язання, а вибір, і це багато що змінює в ставленні до поверненням.

Що підштовхувало до еміграції з України

Найпростіше було б сказати, що ми хотіли втекти з бідної, корумпованої України до нормальної, високорозвиненої країни. Але правду кажучи, це не зовсім так. Все було досить прозаїчно: для нас переїзд означав можливість професійного росту для Брайана і новий досвід життя в європейській країні для мене. Звичайно, як бонус ми б отримали чисте середовище навколо, високий рівень безпеки, соціальні гарантії та повагу до особистих і робочих кордонів.

Останнє, правда, було важливим плюсом на користь переїзду. Нормальний робочий графік – це те, чого нам дуже не вистачає зараз. Живучи в Україні ми обоє працюємо надто багато, а коли не працюємо, то найчастіше такі втомлені від роботи, що немає сил ні на що. І це замкнуте коло, яке ми усвідомлюємо і намагаємося розірвати.

Ми розуміємо, що якщо так довго продовжувати, то це точно не піде на користь ані нашій родині, ані здоров’ю. У Данії робочий графік Брайана був би з 8 ранку до 16 вечора. А по п’ятницях взагалі до 14. І світ не руйнується. Для нас це поки мрія, але ми будемо намагатися до неї хоч трохи наблизитися навіть живучи тут.

Чому вирішили залишитися в Україні

Це було не просте рішення. Ми підписали контракт на роботу, зробили передоплату за житло. Здавалося, рішення остаточне й непохитне. Але ми чомусь не були такі схвильовані та щасливі з приводу переїзду, як нам здавалося ми мали б бути. Ми ж цього хотіли. Адже так?..

За три тижні до переїзду Брайану прийшов лист з пропозицією нової роботи в Україні. І тут ми зависли. Не буду описувати наші муки вибору, але за тиждень, зваживши все, ми зрозуміли, що ще не готові їхати.

Так, в Європі добре, але тут дім, друзі, родина. Мінуси є, і ми їх усвідомлюємо, але напевно поки вони не такі значні, щоб змусити нас виїхати. У Києві ми можемо дозволити собі гарне життя завдяки низьким податкам і відносно низькими цінами. В Данії ми повинні платити 55% податку, а в Україні – в рази менше.

Мені здається, коли ми ухвалили це рішення, Брайан був радий ще більше від мене. За 6 років в Україні в його житті сталося більше зростання і змін, ніж за 30 років життя в Данії. І як би не було складно іноземцю в нашій країні, для нього Україна – це другий дім.

Розповідь Брайана

Думаю, що кожен повинен спробувати пожити в іншій країні. Це дає дуже важливе розуміння світу, його проблем і можливостей. Це розширює культурний і міжособистісний досвід. Ми живемо в Україні з дружиною в основному через роботу. У порівнянні з Данією тут робочий день довший і залишається мало часу для сім’ї. Через це складно організувати покупки, прибирання… і це мінус в порівнянні з тим, що у мене було в Данії. У п’ятницю в Данії скорочений робочий день, сім’ї їдуть за покупками, щоб на вихідних провести дозвілля разом.

Один в полі воїн

В Україні я не можу чекати допомоги від добре діючих державних установ, загальної підтримки. Це все дуже відрізняється від того, до чого я звик в Данії і відчуваю, що багато простих речей тут здійснюються більш складніше і займають багато часу.

Це призводить до висновку, що я повинен бути всюди першим. Люди менше сконцентровані на тому, щоб принести користь суспільству, і більше на тому, як вибити собі перевагу.

Це один з факторів, які розчаровують найбільше. Це повинно змінитися для того, щоб країна змогла розвиватися. У той же час я побачив багато позитивних прикладів в Україні. На побутовому рівні – у нас є жінка, яка прибирає у нас в будинку. Чого я б ніколи не зміг дозволити собі в Данії.

Робота

Професійно щасливий працювати в міжнародній IТ-компанії і я позитивно здивований кількістю талановитих людей в Україні. Так, у нас все ще існують непорозуміння у веденні бізнесу. Але я радий перебувати на такій посаді, де можу впливати на процес і ділитися досвідом.

На мою думку, Україна може багато що запропонувати. Я бачу багато людей, які здивовані від того, яким складним може бути переїзд до Західної Європи. Ти перебуваєш далеко від друзів і сім’ї, складно знайти на новому місці близьке оточення. І тобі треба прийняти, що ти будеш більшу частину часу сам.

Рівень життя там вищий, але й витрати теж. В Україні у ІТ-спеціаліста купівельна спроможність набагато вища, ніж у людей інших професій. У той час як в Європі він буде отримувати як і всі інші.

Соціальна адаптація

Вивчення нової культури – це завжди цікаво і весело. Наприклад, коли вранці приходиш в офіс, то потрібно потиснути руку всім чоловікам. І це дивно, адже в Данії так не прийнято. Чому тоді з жінками не вітаються рукостисканням? Я продовжив данську традицію: просто говорю “Привіт!”, коли бачу людину. Скільки разів за день зустрічаємось, стільки і привітаюсь. На що вони здивовано відповідають: “Ти що забув, ми вже зустрічалися”.

Коли заходиш в нову культуру відкрито, з ясним розумом, то це великий плюс! Для мене це не було проблемою. Існують маленькі моменти, які потрібно врегулювати, але я також впевнений, що моїм колегам необхідно врегулювати комунікацію зі мною. Я повинен пристосовуватися, і вони теж.

Прихований діамант

Звичайно ж, будучи зайнятим на роботі, важливо насолоджуватися життям, коли з’являється можливість. Ми відвідуємо ресторани в Києві і я дуже здивований високою якістю закладів.

Я пам’ятаю, що коли приїхав до України, не міг знайти нормальної піци або бургера. Але сьогодні, за 6 років, я бачу величезну кількість ресторанів високого рівня, які не поступаються європейським. І це те, що я рекомендую всім, кого знаю. Україна – прихований діамант, коли мова йде про культуру їжі.

У цієї країни великий потенціал і я радий бути її частиною.

Анна КУДЕЛЯ, Обозреватель.