“В англійські Прем’єр-лізі шалені швидкості”: Ярмоленко розповів про “Вест Гем”, дитячі мрії та майбутню тренерську кар’єру

Півзахисник лондонського “Вест Гему” та збірної України Андрій Ярмоленко на YouTube-каналі Федерації футболу України відповів на запитання вболівальників, які йому ставив його партнер по національній команді Олександр Зінченко. Портал “НАШІ в світі” спільно із офіційним сайтом Федерації футболу України пропонує вам ознайомитися із тестовою версією цього інтерв’ю.

— Андрію, здається, ти в Лондоні обжився швидше, ніж у Дортмунді. У чому різниця між “Боруссією” й “Вест Гемом”, між Німеччиною й Англією?

— Мабуть, так. У “Вест Гемі” гарний колектив, у команді чудові хлопці, у роздягальні позитивна атмосфера. У нас багато гумору, тому у “Вест Гемі” адаптуватися було досить комфортно.

— Як у “Вест Гемі” проходить тренувальний процес, скільки у вас тренувань на день?

— Тренувальний процес такий же, як і скрізь. Якщо одна гра на тиждень, то по одному тренуванню на день і одного разу серед тижня два тренування на день.

— У чому відмінність між тренуваннями в “Динамо” й у “Вест Гемі”?

— Усім відомо, що в англійському чемпіонаті швидкості інші, потрібно спочатку звикнути до цього. Мислити треба швидше — як і працювати з м’ячем.

— Із Тарасом Степаненком у збірній спілкуєтеся?

— Звичайно. Гарно спілкуємося. Той момент у минулому, я був не правий тоді, вибачився, отже конфлікт вичерпано вже давно.

— Як часто ти міняєш бутси?

— Щойно виходить нова модель – змінюю. Що роблю зі старими? Лежать, або віддаю в дитячу школу.

— Ваші діти в Лондоні відвідують садочок, школу?

— Зараз займаємося цими питаннями. Два місяці родина була в Києві, оскільки займалися оформленням віз. Зараз уже все готово, тож саме будемо вирішувати ці питання в Лондоні.

— Де комфортніше жити — в Лондоні чи в Дортмунді?

— Думаю, що в Лондоні, звичайно, комфортніше.

— Якими трьома словами ви б описали себе як футболіста і як людину? Яким вчинком ви пишаєтеся в житті?

— Складне питання, тому що я не люблю говорити про себе. Мабуть, скажу про себе як про скромну людину. У мене чудова родина, чудові діти, друзі — це те, чим я пишаюся.

— В якому з клубів, за які ви грали, найбільші навантаження на тренуваннях?

— Я думаю, це більше залежить не від чемпіонату, а від тренерського штабу. У кожного наставника свій тренувальний процес. Якщо конкретно брати Пеллегріні, Реброва та Хацкевича, то фізичних вправ більше в Англії. У нас немає зараз єврокубків, тому тренуємося у “Вест Гемі” дійсно багато. У Пеллегріні заняття важкі, але в той же час вони цікаві, із м’ячем. 

— Чи можна сказати, що в Англії доводиться більше грати в захисті, ніж у Німеччині?

— Мабуть, так. Через те, що англійські команди люблять атакувати — незалежно від того, хто твій суперник. У цьому плані, напевно, доводиться більше часу приділяти захисту.  

— Андрію, в Англії говорять англійською. Чи може гравець збірної України розмовляти українською?

— Я чудово розмовляю українською мовою, просто мені комфортніше розмовляти російською. Зі своїми батьками я, наприклад, спілкуюся українською, але мені подобається чиста українська. Я виріс у маленькому селі, і в нас там такий ніби суржик, що є деякі слова, які розуміють тільки ті люди, які виросли там.

Наприклад, коли я знайомив своїх батьків зі своєю дружиною, і ми почали з батьками розмовляти, то — моя дружина розмовляє українською мовою — деякі слова вона не розуміла. Вона питала: а що це означає. Доводилося працювати перекладачем.

— Який шлях у тебе був у професійному футболі?

— Думаю, у всіх гравців нашої збірної був свій, нелегкий шлях. У кожного — своя історія. Усі досягли якогось рівня за рахунок свого характеру, своєї роботи. У когось зіграв роль талант. Він має значення, але більшу роль у становленні футболіста грає працьовитість.

— Чи хочеш ти коли-небудь повернутися в київське “Динамо”?

— Поки не хочу замислюватися про це. Мені хотілося спробувати свої сили в зарубіжному чемпіонаті, в європейському футболі. Я тільки другий рік граю в Європі, тому поки є сили, буду намагатися показувати хороший футбол за кордоном. Не буду загадувати, як вийде. “Динамо” для мене рідний клуб і багато що означає в моєму житті.

— Андрію, де краще пиво — в Англії чи в Німеччині?

— Цікаве питання. Пробував і там, і там. Напевно, в Німеччині смачніше.

— Який твій улюблений клуб?

— Я намагаюся віддавати всі сили тому клубу, за який зараз виступаю. Завжди. Із дитинства мріяв грати за київське “Динамо”. Зараз я — гравець “Вест Гему” і буду віддавати всі сили в матчах за цю команду.

— Що значить для тебе “Десна”?

— Там я починав. Зараз у цьому клубі залишилося не так багато людей, з якими я працював, але я стежу за їхньою командою, десь переживаю. Величезне спасибі, що повірили в мене. Для мене він такий самий рідний, як і київське “Динамо”.

— Як ти ставишся до донецького “Шахтаря”?

— Із величезною повагою. Звичайно, важко було у “Вест Гемі” перебудуватися й показувати жест зі схрещеними руками, як це роблять гравці “Шахтаря”. Я казав у клубі, що 10 років грав в Україні, де ми із “Шахтарем” — найбільші суперники.

Так, ми були суперниками в чемпіонаті, без “Динамо” не було б “Шахтаря”, без “Шахтаря” не було б “Динамо”. Без цих команд не було б інтересу до чемпіонату України. Уболівальники підтримують свої улюблені команди, це добре. Президент “Шахтаря” вкладає в клуб солідні кошти, це теж викликає повагу.

— Який гол найбільш значущий у твоїй кар’єрі?

— Я пам’ятаю всі свої голи, якийсь один виділити не можу.

— Може, найшвидший в історії збірної України?

— Пам’ятаю, але він був у товариській грі. Я не грав, не забивав у фіналах Ліги чемпіонів, щоб так виокремлювати голи. Пам’ятаю гол, який вивів нас на Євро-2016, але не можу сказати, що він найбільш значущий.

— Про що ти мріяв у дитинстві?

— Усі мрії були пов’язані з футболом. Дійсно, мріяв грати в київському “Динамо”, мріяв сфотографуватися з Андрієм Шевченком…

— Андрію, які твої враження від АПЛ?

— Це найсильніша ліга у світі, в якій нелегко грати. Я так думав до переходу у “Вест Гем” — і після переїзду до Англії лише пересвідчився в цьому. Коли говорили, що у Прем’єр-лізі шалені швидкості, я не вірив. Не думав, що вони можуть відрізнятися від тієї ж Ліги чемпіонів, в якій я провів достатньо матчів. Але в першій моїй грі в основі “Вест Гему”, проти “Евертона”, я вже на 20-й хвилині ледь не задихнувся. Звісно, тоді ще відбувалася адаптація, у попередніх чотирьох поєдинках я не виходив у старті. Однак я насправді зрозумів, чому так говорять про швидкості в АПЛ. Коли проводиш декілька матчів, то стає легше.

Також місцеві арбітри не заважають грати у футбол, не свистять дрібні фоли. Якщо порівнювати чемпіонати Англії та України, то в нас порушення фіксують набагато частіше, свисток за свистком. Як хлопцям грати в таких умовах? Це вже не футбол, а ходьба.

— Хто кращий — Євген Коноплянка чи Феліпе Андерсон?

— Це два сильні футболісти, у кожного з яких є свої сильні сторони. Андерсон може зіграти і на фланзі, і під нападником. Однак і Коноплянка виступає на високому рівні. Не можу виділити когось одного.

— Хотів би в напарники по атаці “Вест Гему” Артема Мілевського?

— Я не знаю, як зараз Артем виглядає на футбольному полі. Але з наших поєдинків за київське “Динамо” я пам’ятаю, наскільки він класний гравець. Мілевський, мабуть, один із найсильніших футболістів серед тих, із ким мені доводилося виступати в одній команді. Не кожен гравець здатний зробити таку передачу, яку може віддати він.

— Хто найвеселіший у “Вест Гемі”?

— Найвеселіший гравець — Марк Нобл. Він любить пожартувати, але це не завжди виходить. Однак за намагання його можна виділити.

— До якого віку плануєш грати?

— Як здоров’я дозволить. Коли я побачу, що вже не тягну свій рівень, десь не встигаю, то доведеться піти. Усі ми не вічні.

— Думав, де будеш завершувати кар’єру?

— Поки що над цим не замислювався. Я не такий уже й старий — лише 29 років. А в душі мені всі 18.

— Після завершення кар’єри станеш тренером?

— Я не знаю, як воно буде в майбутньому. Можу сказати, що веду свої записи, занотовую ті тренування, які мені подобаються. Це стосується всіх наставників, з якими я працював. Переглядаю ролики на YouTube. Я готуюся до тренерської роботи, хочу спробувати себе в цьому.

— Андрію, хто твій кумир у футболі?

— У дитинстві моїм кумиром був Андрій Шевченко. Однак із віком цей стан проходить, і ти розумієш, що потрібно бути не другим кимось, а першим Ярмоленком.

— Як почуватися на футбольному полі більш упевнено? Що б ти порадив юному поколінню, тим, хто прагне підкорити вершину?

— Для досягнення успіху треба працювати і ще раз працювати. Щодо впевненості, то на футбольному полі необхідно отримувати максимальне задоволення. Коли ти виходиш грати, то маєш бути розслабленим. Виходити на поле й мучитися — це не те.

— Якби в тебе була можливість випити чашку кави з якоюсь відомою особою, кого б ти вибрав?

— Гадаю, що когось зі спортсменів, футболістів. Цікаво було б поспілкуватися з Кріштіану Роналду. Із Зубастиком також можна, але, думаю, ми б не каву пили!

— Яка в тебе мрія?

— На даний момент — виростити своїх синів гідними людьми, зробити так, щоб вони цінували все в житті.

— Андрію, коли ви виграєте “Золотий м’яч”?

— Може, вже в наступному житті, не знаю (сміється – ред.). Звичайно, сумніваюся, що вже його виграю. Але точно знаю, що треба працювати — тільки так можна розвиватися.

— Яке в тебе улюблене місце в Чернігові? Коли приїдеш на батьківщину?

— Найулюбленіше місце — вдома. Можна спокійно вийти на вулицю, де всі знайомі. Чернігів — гарне місто. Нещодавно був там, пару місяців тому. Приїжджав до батьків. Там душа відпочиває. Шашличок робили…

Намагаюся, щоб діти там теж бували в бабусі та дідуся. Перед тим, як робили візу, вони просили залишитися там, в Чернігові, навіть якби її не зробили. Їм там подобається. Мені теж. Можна відпочити душею.

— Чому б ти ніколи не перейшов у “Шахтар”?

— Справа не в тому, що я не поважаю “Шахтар”, або в інших причинах. Є речі, які не можна робити. Я 10 років здобував повагу вболівальників “Динамо”, грав у цьому клубі. Перейти в “Шахтар” було б неправильно.

— Чи бажаєш ти перевершити рекорд Шевченка за кількістю голів у збірній України?

— Андрій Миколайович не дозволить (сміється – ред.). Скаже: “Андрюха, ти не тягнеш”. Будь-який футболіст ставить перед собою максимальні цілі. Я не дивлюся на рекорди, просто намагаюся виходити на поле, викладатися, асистувати, забивати м’ячі. Для мене найголовніше, щоб перемагала моя команда. Якщо при цьому мені вдасться побити рекорд якого-небудь великого футболіста, я не сильно засмучуся.

— Як проходить твоя адаптація у “Вест Гемі”? З якими проблемами стикався в перший час?

— Коли англійською говорять іспанці або інші іноземці, я все легко розумію, коли англійці або шотландці — спочатку мало що розумів. Зараз уже краще.

Серйозна проблема була з автомобільним рухом. Узяв машину з правим кермом. Проїхав із бази додому і сильно спітнів. Поставив її і сказав, що поки що не зможу їздити за місцевими правилами.

— Кого б ти назвав найяскравішою особистістю в українському футболі?

— Без сумніву, найяскравіша особистість українського футболу — це Андрій Шевченко.

— Хто був твоїм улюбленим футболістом у дитинстві, хто подобається зараз?

— У дитинстві це був Андрій Шевченко. Зараз… Мабуть, назву Азара.

— Кого б ти запросив партнером до “Вест Гему” — лише одного українця?

— Ми добре дружимо із Сергієм Сидорчуком, Максимом Ковалем. Мабуть, когось із них і запросив би до Лондона.

— Як вважаєш, хто буде лідером збірної України за п’ять—сім років?

— У нас підростає гарна молодь — Циганков, Зінченко, Матвієнко… Є талановиті хлопці.

— Що тобі більше подобається — кава чи чай?

— Уранці — кава, увечері — чай.

— Мессі або Роналду?

— Для мене — Мессі.

— Андрій Шевченко привозив до Мілану з України сало. Що з наших продуктів привозиш до Лондона ти?

— Коли був у Німеччині, також просив батьків привозити мені сало. У Лондон теж замовляв. Люблю його.

Усі світлини – ffu.ua.

НАШІ у Великій Британії

НАШІ в світі у Facebook НАШІ в світі в Telegram НАШІ в світі в Twitter