Наша історія: До питання самоідентифікації українських емігрантів у США

Портал “НАШІ” спільно із нашими партнерами порталом “БОРЩ” запускає новий проект “Наша історія”, присвячений історії української еміграції. В рамках проекту ми плануємо розглянути саме явище української еміграції, його причини та перебіг.

Сьогодні пропонуємо до вашої уваги третій матеріал проекту “Наша історія”: 

До питання самоідентифікації українських емігрантів у США

Ми вже знаємо, коли почалася українська еміграція до США та які статки мали сили першої хвилі наших мігрантів.

Тож сьогодні давайте спробуємо розглянути їхні політичні переконання. Адже приказка “де два українці, там три гетьмани” має свій відбиток і на політичних поглядах та демонструє різні світогляди, свідомість, поведінку наших співгромадян у тій чи іншій ситуації.

У ті часи (нагадаємо, що це була друга половина ХІХ століття) українські землі перебували у складі двох великих імперій: Австро-Угорської та Російської. У 1875—1890-тих роках свідомими своєї українськості були насамперед емігранти з Буковини та Галичини, адже система конституційної монархії Автро-Угорщини демонструвала національну рівноправність. Незгода на самовизначення українців поляками та румунами була поєднана зі своєрідною “цісарською ставкою” на ці народи. Це спричиняло міжнаціональний поділ.

Тоді саме популярними були радикальні ліві погляди, сформовані під впливом діяльності Михайла Драгоманова, а також його учнів Івана Франка та Михайла Павлика. Тому для першої хвилі еміграції характерними стали радикальні (або радше сказати ліберально-демократичні) погляди. Хоча до ідеї української самостійності Миколи Міхновського ще залишалося з 10-15 років.

Проте не всі емігранти відчували себе українцями, чи ж навіть “русинами” або “руськими”. Такими були лише ті, хто вже проявив певну активність у себе на Батьківщині. Саме у 1880-1890-тих роках з’являються перші українські книжки та часописи. Характерним є те, що український правопис, який вживали діаспоряни, вже відрізнявся від російського. На відміну від української ярижки, побудованої на основі російського правопису в тодішній Наддніпрянській Україні.

У цих же виданнях, окрім відмінності у правописі, наголошувалося також на етнонімі “русин” та “руський” як рівнозначних до “українця”. Акцентувалось на вживанні назви Україна із територіальним патріотизмом “від Попраду, Тиси до Поліських лісів і Кавказу”.

Одне із перших рішень українців у США полягало в тому, що нові американці мають об’єднуватися незалежно від віри. На такий крок зважилися тодішні ліберальні кола. До того ворожнеча між церковними та іншими громадами існувала майже постійно. Були приклади, коли католицьку церкву сприймали як абсолютно неукраїнську. Тому цей факт (відкидання церковного ділення громади) можна окреслити як одне із перших досягнень у релігійний терпимості. Це сталося саме завдяки поглядам Франка та Драгоманова. Такою була радикальна група українців.

Ще одна спільнота мала назву “народовці”. Вони за світосприйняттям були подібні до християнських демократів сучасної Німеччини. Церкву вважали своєрідною національною інституцією. Проте також із часом змінили свою думку.

Окрему групу еміграції становили й “москвофіли”, переконані в необхідності єдності українців із росіянами. Це була відверто проросійська спільнота. Її представники писали свої твори сумішшю польської, української та російської — так званим “язичієм”. Але серед них був розкол на тих, хто вважав галичан окремим народом, і тих, хто сприймав галичан як спільний із російським та українським етносом. Їхній рух, незважаючи на меншість, був доволі сильним та згуртованим навіть в еміграції. Так, наприклад, було з мігрантами Лемківщини.

Цікава ситуація склалася із переселенцями Закарпаття. Тут українці часто-густо розмовляли між собою угорською, а до інших зверталися “язичієм”. Подібна ситуація була й з українськими шахтарями із Закарпаття у Пенсильванії.

Що ж до українців із підросійської України, то їхня самосвідомість була ще менш українською. Пам’ять про козацькі часи ще трохи рятувала ситуацію, але… Часи тотального зросійщення дали свої плоди. Допомогли у втраті самоідентифікації українців на цих теренах й постійні заборони української мови, “щоб вбити в нашім народі в Східній Україні всяку думку про свою національну самостійність та вкорінити в нього переконання, що він має навіки бути підданим “єдіної нєділімої Росії”. Тож українці з підросійських територій часто опинялися під впливом росіян і в Америці.

Проте з часом почали утворювалися товариства різного напрямку, кожне – з власною метою та завданням. Про це мова піде далі…

Ростислав КАМЕРІСТОВ, БОРЩ.

Наш канал у Telegram: t.me/nashisvit; наша сторінка у Facebook: facebook.com/nashisvit.