Емігрантка порівняла стан економіки в Україні та Нігерії. І хто на кого має рівнятися?

“Недавно десь у Facebook я натрапила на статтю, де українську економіку порівнювали з економіками країн Африки. Мета статті була в тому, щоб трішки приземлити гордих українців і показати цифрами і графіками, що українська економіка на рівні або навіть відстає від деяких африканських країн, тому нам є ще дуже багато над чим працювати”, – пише Ірина Пілат, яка проживає у Нігерії, для Dyvys.info. Далі – пряма мова.

Частково я вважаю, що стаття корисна і це факт, що є країни Африки, які в чомусь в нас виграють, і ми недалеко втекли за розвитком від країн третього світу – роботи ще непочатий край. Але в цій статті я побачила, як цифрами можна маніпулювати і була здивована, як на різнокольорових графіках було показано, що Нігерія виграє в України майже за всіма економічними показниками – за рівнем ВВП, середньою зарплатою, рівнем експорту, темпом зростання економіки тощо. Також, згідно зі статтею, нас переважають за багатьма показниках Уганда, Південно-Африканська Республіка, Марокко тощо.

Про ці країни не можу багато сказати, бо не знаю. Але вже півроку мешкаючи в Нігерії, можу з впевненістю сказати, що ці цифри, за якими нас порівнювали, необ’єктивні й не можуть показати реальної ситуації. Та суть навіть не стільки у статті, скільки у тому, що трава в сусіда завжди здається зеленішою, але ми ніколи не знаємо, що насправді відбувається за парканом і якими зусиллями та ціною та трава така зелена.

В Україні зараз часто можна почути заклики, що нам треба рівнятись на європейські країни, прагнути до рівня та якості життя, як у них. Абсолютно погоджуюсь. Нещодавно мій знайомий розказував, як після тижня, проведеного в Швейцарії, він повернувся додому і почав глибоко депресувати, бо йому було дуже сумно різко усвідомити, наскільки рівень життя вдома відрізняється від швейцарського і наскільки ми ще далеко від Швейцарії. Подібні відчуття є, напевно, у всіх, хто повертається до України після усіляких європ і америк. От якщо я сьогодні приїду, у мене відчуття будуть абсолютно протилежні мовляв – овва, яка ж тут цивілізація!

Живучи в Нігерії трохи більше, ніж півроку, можу розказати, на кого Україні рівнятися краще не треба. Поки живу тут, у мене є відчуття, що повернулась в середину 1990-х. Я не так багато пам’ятаю з того періоду, бо була дитиною, але те, що пам’ятаю, бачу й тут.

Я можу розповісти вам, від чого Україна вже втекла і до чого легко може відкотитися назад без спільних зусиль, протестів і важкої роботи з реформами.

Повертаючись до статті, мене дуже здивували цифри ВВП й експорту Нігерії, які в рази перевищували українські. Мене здивувало, що з таким величезним ВВП більше половини населення країни живе за межею бідності.

А експорт – це взагалі маразм. Нігерія експортує купу нафти, пальмової олії та діамантів – звідси й високий показник у статті. А тепер основний маразм – для внутрішніх потреб Нігерія купує свою ж власну нафту в експортерів з-за кордону. Бувають навіть сезонні періоди, коли в країні є дефіцит нафти і на заправках люди стоять в багатогодинних чергах.

От туди, наприклад, і з’їдається ВВП. А чому? Бо так вигідно нафтовим компаніям, які є власністю закордонних інвесторів, а корупція в країні буйно цвіте і пахне.

До слова, рівень іноземних інвестицій в статті показаний теж як дуже високий, порівняно з Україною. Але все ті ж інвестори вимивають потім гроші з державного бюджету, тому цей показник не можна вважати об’єктивним.

Ще один показник в статті, за яким Україна ніби-то програє – середній рівень зарплат. Точно не пам’ятаю цифр, але в статті було вказано, що рівень заробітної плати в Нігерії десь на 20% вищий, аніж в Україні.

Доля правди в цьому є – на офіційних поважних роботах на кшталт якихось банківських менеджерів чи лікарів у приватних клініках зарплата справді вища.

От тільки тут явно не врахували, що більше половини населення країни працює неофіційно на “нижчих посадах” – помічник по дому, продавець, няня, водій тощо за $100 (+/-) на місяць. При цьому ціни тут приблизно такі ж, як в Україні.

Хоча є деякі товари та послуги, які невиправдано дорогі. Наприклад, інтернет. Ми платимо $50 на місяць за так званий безлімітний інтернет з обмеженням 100 гіг на місяць, зі швидкістю “розбий об стінку ноутбук”, який постійно пропадає. А сервіс служби підтримки провокує мирного громадянина на жорстоке масове вбивство.

Такий маразм тут знову ж таки через корупцію і, в даному випадку, всепроникну монополію гігантів-корпорацій. Інтернет-провайдерів на багатомільйонний Лагос є десь 3 чи 4, і вони один від іншого гірші.

Монополія тут у всьому – в продуктах харчування, мобільному зв’язку, мережі супермаркетів. На весь Лагос існує лише 2 мережі супермаркетів, все решта – маленькі безіменні крамнички з однотипними товарами. Хоча ні, є ще кілька індійських супермаркетів, хоча супермаркетом це важко назвати.

Середньому бізнесу сюди потрапити неможливо. Ринковою економікою тут і не пахне. Весь бізнес тримають гіганти-корпорації. А малий і середній бізнес в тій невеликій кількості, що є, конкурує між собою лише зв’язками. Будь-що потрібно шукати й вирішувати через зв’язки, рекомендації та кумівство.

Більшість продуктів харчування імпортовані декількома бізнес-гігантами. На приклад, в супермаркеті дуже малий вибір брендів печива. Воно все однотипне, 95% імпортоване і з купою хімії. Всі сім’ї дружно купують маргарин одної марки, морожені сосиски з Франції, вершки до кави одного бренду, йогурти з терміном зберігання 1-2 роки теж одного бренду.

Отут мені пригадуються 1990-ті, коли ми шаленіли від маргарину Rama, маленьких соків Capri Sun, хімічних солодощів і напоїв. А тут воно все саме на піку популярності. Місцевих якісніших аналогів нема або майже нема.

Вести тут виробництво майже нереально. В країні нема електроенергії. Номінально вона є, але часто зникає і на цей період населення чемно вмикає генератори. А тепер уявіть, скільки може коштувати, на приклад, пиво з місцевого заводу, якщо половину робочого часу потужності заводу підтримуються генераторами. Та це пиво золотим буде!

А чому в ХХІ столітті в країни-експортера нафти немає світла? З рівнем розвитку науки в світі цю проблему можна було б вже 150 разів вирішити, до прикладу, сонячними акумуляторами. Але ні, це невигідно певним корпораціям, тому країна та її економіка в плачевному стані.

Ех, треба їм міняти владу, скажете ви. Треба, але це неможливо. Половина населення неосвічена і не думає, за кого голосувати. Тут революція і переворот потрібні. Але цього теж неможливо зробити, бо народ або неосвічений і бідний, або пасивний і ні за що боротися не хоче.

Тут провести хоч якесь повстання чи революцію зовсім нереально, бо єдності нема ні на йоту і кожен дбає про свою хату. Тож народ їсть те, що дають. Так, новини про те, що з бюджету зникли мільярди найра, бо, цитата, “прийшла велика змія і їх проковтнула”. Я серйозно, таке говорив якийсь чиновник по телебаченню.

Такий стан речей був ще зовсім нещодавно в Україні, але щось ми робимо правильно, бо все змінилось, хай поки ще не все ідеально. Та якщо не зважати на суспільну роботу, на думання головою, то Україна запросто може відкотитися на рівень Нігерії.

От такі мої роздуми на економічну тему. Частково я просто трохи пожалілася на процеси, від яких вже втомилася. Наболіло, тому дуже сумую за Львовом. Багато речей просто не поміщаються в голову європейській людині, бо – ну як так можна?! Та весь світ вже це зробив, це переріс! Ілон Маск от автомобілі в космос запускає, а ви ще досі топчетесь і не маєте того чи іншого, вірите, що мавпа від диявола вкрала мільярди з якогось там державного проекту! Але доводиться миритися й адаптуватися…

Ірина ПІЛАТ, Dyvys.info

Читайте нас у Telegram: t.me/nashisvit; у Facebook: facebook.com/nashisvit, у Twitter: twitter.com/Nashsvit.