Пт. Сер 19th, 2022

“Польща ніколи не була окупантом України”: скандальний польський дипломат відверто розповів про стосунки між країнами

Останнім часом стосунки України з Польщею стали історією конфліктів та непорозумінь. Серед останніх – заява заступника голови польського МЗС Бартоша Цихоцького, що Україна відплатила за газ, проданий “Нафтогазу”, маршем “Львів не для польських панів”, пише “Європейська правда”.

Відзначимо, що Цихоцький у МЗС відповідає саме за відносини з Україною, тож його бачення принципово важливе для розуміння того, з якими складнощами стикнеться Київ у діалозі з Варшавою. Саме тому журналісти й вирішили поспілкуватися із польським чиновником, аби таки з’ясувати його позицію щодо українсько-польських стосунків.

– Останні опитування свідчать, що відсоток поляків, які неприязно налаштовані щодо українців, вже переважає відсоток симпатиків. Як ви це можете пояснити?

– Мені важко якось інтерпретувати вказане дослідження, але хочу зазначити: особисто я жодним чином не відчуваю зростання антипатії до українців у Польщі.

Натомість нас хвилюють деякі недружні дії в Україні – на приклад, заяви деяких українських офіційних осіб. Нас хвилює те, що ми не бачимо прогресу в розслідуваннях стосовно атак на польські дипустанови та місця пам’яті, відсутність реакції на антипольські дії деяких українських службовців.

– Але наразі між нашими країнами є масштабна історична суперечка. Хіба вона не має наслідками погіршення відносин на побутовому рівні?

– Не певний, що варто робити такі висновки. Наразі ми маємо величезну кількість українців, які навчаються та працюють в Польщі, ведуть свій бізнес із польськими партнерами. Хіба це не доказ гарних відносин між нашими народами?

Звичайно, існують поодинокі прикрі випадки. Але хочу запевнити: наш уряд бажає, аби польсько-українські взаємини лише покращувались, щоб були тісними, а не погіршувались.

– Ми бачимо різке збільшення нападів на українців у Польщі, серед яких – і за національною ознакою. Хіба це не свідчить про проблеми?

– Хочу запевнити, що ми перебуваємо у постійному контакті з поліцією та відстежуємо ситуацію. Збільшення кількості інцидентів, про які ви кажете, не йде у жодне порівняння із загальним збільшенням кількості українців у Польщі.

Саме тому я, навпаки, трактував би нинішню ситуацію як великий успіх наших взаємин. Кількість українців, які живуть у Польщі, за короткий період наближається до двох мільйонів, натомість ми маємо лише поодинокі неприємні інциденти. Це справді успіх! 

Крім того, інциденти через національну ворожнечу в Польщі мають набагато менший масштаб, аніж в Україні. Згадаймо про неоднозначне ставлення українського уряду до маршу під гаслом “Львів не для польських панів”. Хіба можна в контексті цього казати, що Польща є більш небезпечним місцем для українців, аніж Україна для поляків?

Зрештою, ми визнаємо, що у Польщі є радикали, але уряд ніколи не стає на їхній бік.

До речі, є й інша проблема: те, що багато українських робітників працює в Польщі неофіційно, їхні права не захищені, вони не платять соціального та пенсійного внесків. Це вимагає нашого втручання. 

– І як саме ви пропонуєте змінити ринок праці?

– Українці працюють у Польщі, а польські фірми потребують українських працівників. Проте ці дві групи не пов’язані між собою.

Можливо, доцільним було б створити державну агенцію, яка працювала б і в Україні, і в Польщі, яка інформувала би українців про те, які є вакансії, які є ставки, але разом із тим займалася б захистом їхніх трудових прав та стежила б за дотриманням обов’язку оплати пенсійного внеску.

– Останній виток загострення наших відносин в Україні пов’язують зі змінами до закону про Інститут національної пам’яті.

– Так, але маю запевнити: немає загрози українським громадянам у Польщі через цей закон. Він спрямований лише на висвітлення темних сторінок історії УПА.

Зрештою, в Україні діє закон про заборону критики героїзації УПА. Він лякає поляків, які їздять до України, та обмежує свободу наукових досліджень на тему злочинних сторінок історії УПА. Ми шкодуємо, що президент України не залучив Конституційний суд України до його аналізу, аби заспокоїти побоювання наших громадян.

– Український закон не містить кримінального покарання, на відміну від польського.

– Так, але лише тому, що Верховна рада не прийняла відповідних змін до Кримінального кодексу. Але сам закон містить згадки про таке покарання.

– Вже відомі випадки, коли українцям, які мають польське коріння, відмовляють в отриманні посвідки на проживання через те, що їхня оцінка діяльності Степана Бандери відрізняється від офіційної.

– Щодо вказаних вами випадків, то вони мені не знайомі. Натомість я знаю про інший прикрий випадок, коли медсестра у польській лікарні розірвала документ українки, побачивши, що вона прописана на вулиці Бандери.

Це прикрий випадок, проте я хотів би вступитися – ми не знаємо про родинну історію цієї людини, можливо, її родичі були вбиті послідовниками Бандери. Звичайно, що і українська дівчина ні в чому не винна – мало хто на який вулиці прописаний? Але це показує, що героїзація Україною людей, яких ми вважаємо злочинцями, продовжує отруювати наші відносини.

Світлини (2): eurointegration.com.ua

– А як щодо випадків, коли надгробки на українських могилах у Польщі знищуються, часом – за сприяння польських посадовців?

– Якщо ви про демонтаж пам’ятника у Грушовичах, то це був не могильний обеліск, а лише символічний пам’ятник, під ним немає поховань. На ньому було написано, що там поховано бійців кількох куренів УПА. Немає відомостей, хто саме там похований, навіть більше – українська сторона не виявляла інтересу, аби це встановити.

Саме тому ми вважаємо, що це символічний пам’ятник. А рішення щодо таких монументів належить до повноважень місцевого самоврядування.

– Серед інших 15 знищених монументів є достовірні поховання, до речі, навіть не пов’язані з УПА…

– Ви забуваєте про численні місця пам’яті поховання українців у Польщі. Наприклад, про меморіал офіцерам армії УНР у Варшаві – ми завжди турбувалися про ці пам’ятки, навіть довгий час не маючи відповідної угоди з Україною.

Проблеми виникають лише з нелегальними монументами, що героїзують збройні формування, які ми вважаємо злочинними або колаборантськими – і ми закликаємо Київ якнайшвидше вирішити це питання в порядку, запропонованому віце-прем’єром Глінським.

Ми з обуренням ставимось до кожного окремого випадку руйнування монумента або хреста, але варто зрозуміти, якою великою є кількість таких українських місць пам’яті у Польщі. Ми не можемо приставити поліцейського до кожного з них.

– Чому Польщу не влаштовує запропонований варіант легалізації поховань за принципом “все на все”?

– Тому що це популістська ідея, яка спрямована лише на те, щоб представити нас неконструктивною стороною. Варіант “все нa все” повністю неприйнятний. Жоден польський уряд не піде на легалізацію монументів, що прославляють людей, які відзначилися знищенням місцевого населення.

Право на хрест на могилі мають усі, але має бути узгоджений напис, що віддає шану знищеним жертвам i водночас не героїзує злочинців.

Інакше ці хрести будуть лише розпалювати ворожнечу.

– Ви погоджуєтесь, що історичні конфлікти призвели до глибокої кризи у відносинах Польщі та України?

– Ні, підстав говорити про кризу немає. Є лише поодинокі проблеми. Наприклад, ми не претендуємо вирішувати, чиїми іменами будуть названі вулиці українських міст, але не можемо мовчати, коли українські чиновники нам забороняють проводити пошукові роботи та гідно ховати останки наших предків; коли нас прирівнюють до німецьких та радянських окупантів – Польща ніколи не була окупантом України.

Нас обурюють відверто неправдиві заяви на кшталт того, що Польща окупувала Західну Україну. Ті території ввійшли до складу Другої Речі Посполитої на основі міжнародно визнаних договорів.

– Отже, ви стверджуєте, що українці не були дискримінованою нацією і мали рівні права з поляками?

– Частина польських політиків того часу підтримувала ідею федеральної держави з українцями, в якій народи мали би рівні права. Натомість інша – прагнула їх асимілювати.

Але ми визнаємо це. Ми не закриваємо архіви та не намагаємося приховати інформацію про злочини того часу проти українців.

Зрештою, ми ніколи не стверджували, що всім українцям тоді жилося добре.

Наостанок хотілося б сказати, що ми здатні вирішити нинішні проблеми у відносинах. Відвертий діалог, прагнення до істини мають нам допомогти.

Символом українсько-польського порозуміння для мене є Цвинтар Орлят у Львові, поруч із яким постав меморіал воякам АТО. І польські урядовці, які відвідують Львів, завжди запалюють свічки біля обох меморіалів.

Юрій ПАНЧЕНКО, Олена БАБАКОВА, Європейська правда.

Читайте нас у Telegram: t.me/nashisvit; у Facebook: facebook.com/nashisvit; у Twitter: twitter.com/Nashsvit.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *