В Афганістані знайшли зниклого 30 років тому українця

В Афганістані учасники пошукової експедиції випадково виявили колишнього військовополоненого, якого в Україні вважали загиблим протягом 30 років. Чоловік прийняв іслам і вже не пам’ятає української мови та свого імені, повідомляє портал “НАШІ” з посиланням на Обозреватель.

Чоловік розповів через перекладачів, що сам він народився десь на Волині. Мешканці села Нова Глуша впізнали по відео, що це їхній земляк Ігор Білокуров. Воїн безслідно зник ще 1988 року в провінції Кандаґар. Його матір лише нещодавно змирилася зі смертю сина, зробивши на кладовищі символічну могилу.

“Ім’я у нього Амредін. Російською, українською він не говорив, ми з ним спілкувалися через перекладача. Але після того, як ми розійшлися, перекладач сказав, що це могло бути в цілях безпеки для нього”, – розповів учасник експедиції .

Матір Ігора Білокурова Антоніна розповідає, що в молодості він був дуже серйозним хлопцем і сам пішов до армії.

“Він був дуже хорошим хлопцем. Ставним, серйозним. Не пив, не курив. Пішов до армії, бо вважав, що це його обов’язок, а бути військовим і носити форму – висока гідність для чоловіка”, – розповідає Антоніна Білокурова.

За її словами, син відслужив 1981-1983 років у Чехословаччині, після цього повернувся на певний час до Луцька, де знайшов роботу. А за кілька років повернувся до армії.

“Добровільно підписався. Говорив: “Я повинен туди піти і все”. Такий борг військового”, – згадує жінка.

Білокурова розповідає, що коли син потрапив до Кандаґару, то майже щотижня писав їй листи. Проте одного разу, повернувшись із завдання, Ігор здав табельну зброю та документи, вийшов за двері й просто зник.

Коли Антоніна Білокурова перестала отримувати листи, то почала писати до військової частини й навіть до міністра оборони. За деякий час прийшло повідомлення – Ігор Білокуров зник безвісти за нез’ясованих обставинах.

“Я коли отримала це повідомлення, що визнали зниклим безвісті, то проплакала цілий день. Так десь пізно вночі, схилившись над тими листами та фотографіями, я й застигла. І ніби не заснула, але чую збоку так, ніби мій Ігор: “Мамо, мамо… живий я!” І все…

Я виплакала своє за ним… Виплакала, але не вірила, що загинув…  А потім змирилася. От років 5 або 6 тому таки поставила на цвинтарі невеличкий пам’ятник… Бо вже зневірилась, що живий, а тут таке… На Благовіщення мені сказали”, – ділиться спогадами Антоніна.

Родину її син завести не встиг. Проте Ігор має брата, який живе нині в Білорусі. А от батько Білокурова вже помер.

“Я б і зараз, якби було здоров’я, сама поїхала б туди його забирати. Розповідала ця людина, яка з ним бачилася, що Ігор був контужений, то напевно через це і не пам’ятає всього, і мову забув. Говорили мені, що він довго був у полоні, а потім його викупив якийсь бойовик. Там же нині ті племена воюють… Я так зрозуміла, раз його викупили з полону, то він там в рабстві…” – каже матір Ігора Білокурова.

Нас можна знайти у Telegram: t.me/nashisvit; Facebook: facebook.com/nashisvit; Twitter: twitter.com/Nashsvit.