Вт. Лип 16th, 2019

“Я виступаю за кожну дівчину, якій казали, що їй нічого не світить”: неймовірна історія паралімпійки Оксани Мастерс

Ім’я Оксани Мастерс наразі відомо багатьом у США та за їх межами. Менш відомим фактом є те, що американська спортсменка і призерка Паралімпійських ігор до семи років носила прізвище Бондар і виховувалася в українському інтернаті. Відверто кажучи, дівчинка мала не багато шансів на подальше щасливе життя. Проте прийомна матір зі Сполучених Штатів подарувала їй його, пише портал “НАШІ в світі” з посиланням на ex-news.com.



Народилася майбутня паралімпійка в Хмельницькому 19 червня 1989 року. Від народження Оксана мала вроджений дефект – у дівчинки були колінна гемімелія (різна довжина ніг), п’ять зрощених пальців на руках, шість пальців на ногах і лише одна нирка. Проблеми зі здоров’ям у новонародженої дівчинки виникли через викиди радіації внаслідок Чорнобильської катастрофи. Через фізичні дефекти рідні батьки відмовилися від доньки просто в пологовому будинку.

Дитинство Оксани було не з легких. Дівчинка змінила три інтернати, в яких вона недоїдала. Маленьку Оксану регулярно били. Внаслідок психологічної травми дівчинка панічно боялася дорослих чоловіків, що не давало їй можливості потрапити до якоїсь гарної прийомної родини.

Але щастя їй все ж таки усміхнулося – долею дівчинки зацікавилася американка Гей Мастерс, яка працювала лікарем-логопедом у Буффало. Жінка давно хотіла всиновити дитину й переглядала американські сайти, але, коли Гей познайомилася з парою, яка взяла на виховання російського малюка, її думка змінилася. Коли американка побачила фотографію маленької Оксани, то була зворушена до глибини душі.

Це була пошматована чорно-біла фотографія. Оксана дивилася просто в камеру, і щось в її погляді мене зачепило. Тоді я зрозуміла – це моя донька”, – каже Гей Мастерс.



Оксані в свою чергу теж показали фото майбутньої матері. Але дівчинку могли й не віддати названій мамі з-за океану, адже в той період побоювалися торгівлі дітьми та намагалися якомога менше співпрацювати з іноземцями. Тому дівчинка не встигла навіть зрадіти можливій перспективі, як їй одразу ж сказали: “Тебе ніхто не забере, бо ти маленька злодійка, яка не спить ночами і краде їжу”.

Працівники українського притулку намагалися відрадити Мастерс забирати дівчинку, радили звернутися до Росії, де процедура усиновлення відбувається набагато простіше. Але Мастерс хотіла дбати тільки про маленьку Оксану, тому не покинула спроб забрати дівчинку. 1997 року, за два роки після початку оформлення документів, Гей Мастерс нарешті це вдалося.

Щойно Оксана побачила американку, то встала з ліжка і закричала: “Я вас знаю, ви моя мама! У мене є фотографії!”

І хоч Мастерс не знала ані української, ані російської мови, все одно змогла зрозуміти все, що хотіла передати їй дівчинка, по палаючих дитячих очах.

Оксана явно недобирала у вазі для свого восьмирічного віку. Спочатку дівчинка боялася плакати, адже раніше, під час життя в притулку, за сльози прийнято було бити. Потрапивши до США, Оксана була просто шокована навколишнім світом.

“В інтернаті була лише пара лампочок на спальню, а в Америці світло, чисто і ново. Мені здавалося, що я здійснила подорож в майбутнє на 100 років уперед”, – згадує спортсменка.



Дівчинка почала вивчати англійську за мультиками “Скубі-Ду”. У США Оксана забула про голод і злидні й почала все частіше посміхатися. Але американські лікарі були стурбовані здоров’ям дівчинки – кістки хворих ніг не справлялися з масою тіла, яка стрімко зростала, тому лікарі почали говорити про можливу ампутацію. Гей Мастерс категорично була проти цієї ідеї – “Я привезла її до іншої країни не для того, щоб відрізати ноги”.

Але дівчинку дуже сильно мучили болі, тому за рік Мастерс все-таки змушена була погодитися на операцію. Спочатку вирішили ампутувати тільки ліву ногу в надії на те, що завдяки протезу навантаження на праву кінцівку зменшиться. Дівчинка швидко адаптувалася до протезу, і вже за місяць каталася на ковзанах, грала у волейбол і плавала в басейні.

Коли Оксані було 13 років, їй разом з Гей довелося переїхати до Кентуккі, де жінка отримала роботу в Луїсвільскому університеті. Переїзд засмутив дівчинку, адже в Буффало у неї вже були друзі, які знали про її проблеми зі здоров’ям і підтримували її.

Щоб пояснити новим друзям, звідки у неї протез, Оксана створила легенду про напад крокодила, чим завоювала беззастережну повагу однолітків у Кентуккі. До того ж Оксана, незважаючи на свій фізичний недолік, була найкращою на уроках фізкультури. Саме тоді дівчинці запропонували займатися адаптивним веслуванням (веслування для людей з обмеженими можливостями).

Але Оксана не вважала себе інвалідом, тому не поспішала погоджуватися на цю пропозицію. Та Гей Мастерс дуже хотіла, щоб дівчинка спробувала себе в цьому виді спорту, й, аби мама не засмучувалась, Оксана погодилася прийти на тренування. Несподівано для неї самої заняття їй сподобалося.

Дівчинка не кинула заняття навіть тоді, коли довелося ампутувати й другу ногу. Оксана не лише не закинула спорт, а й почала показувати непогані результати. При наближенні лондонських Ігор тренер все частіше почав говорити про участь в Паралімпіаді.



Партнером Оксани Мастерс в Паралімпіаді-2012 став Роб Джонс, який втратив обидві ноги під час військових дій в Афганістані. Разом вони взяли “бронзу”.

“На п’єдесталі у мене паморочилося в голові, я тремтіла. Побачивши усміхнену маму на трибунах, помчала до неї. Вона обняла мене і сказала: “Я ж казала, що все вийде!”, – згадує Оксана.

Але на дівчину чекав черговий неприємний сюрприз. Після таких активних занять спортом у неї почалися проблеми зі спиною, і лікарі заборонили їй займатися веслуванням. Але розлучатися зі спортом назавжди Оксана зовсім не збиралася – тренер запропонував їй змінити греблю на біатлон і лижі. Дівчина почала готуватися до Ігор в Сочі.

Допомагав освоїти новий вид спорту Аарон Пайк, учасник чоловічої паралімпійської збірної, який у підсумку став бойфрендом Оксани Мастерс. У Сочі Оксана посіла четверте місце в біатлоні, а також завоювала “срібло” і “золото” в лижах.

Світлини (6): ex-news.com

Паралімпіада 2014 року принесла дівчині не лише спортивні досягнення, а й фінансову підтримку. Оксану Мастерс погодилися спонсорувати “Toyota”, “Visa”, “Nike” й інші відомі бренди. До цього грошей катастрофічно не вистачало, під час Ігор Оксані не було чим навіть заплатити за готель – паралімпійка ночувала в автомобілі.



Оксана Мастерс не думає зупинятися, дівчина планує пробувати також й інші види спорту, щоб підкорювати нові вершини. Одним з останніх експериментів виявилися спроби себе в велоспорті. Мастерс їздила на Ігри в Ріо, де прийшла четвертою. Також в Пхенчхані Оксана завоювала срібло в біатлонному спринті й бронзу в лижах. Як каже сама Оксана Мастерс:

“Я виступаю за країну і за кожну дівчину, якій колись сказали, що їй нічого не світить в спорті”.

Головна світлина: архів.

Переклад – Ілля КОНТІШЕВ, портал “НАШІ в світі”

iconНАШІ в США

НАШІ в світі у Facebook iconНАШІ в світі в Telegram НАШІ в світі в Twitter

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *