Вт. Жов 20th, 2020

Про спільне та відмінне, дороги та менталітет: Чеський дипломат відверто розповів про життя в Україні

Давид Стулік приїхав до України з Чехії одинадцять років тому працювати у Представництві ЄС в Україні. За ці роки він об’їздив всю країну й на собі відчув усі аспекти побуту, приховані від очей туристів. Про те, чи складно звикнути до життя в Україні, про її відмінності від Чехії, враженнях від ЖЕКів та маршруток Давид розповів в ексклюзивному інтерв’ю виданню Обозреватель.

– Чи пам’ятаєте ви свої перші емоції після приїзду до України?

– Я бував в Україні ще в радянські часи, тому знав, куди їду. Не можу сказати, що це мене здивувало, але це було іншим – відвідати Україну не як турист, а жити тут тривалий час. Стикаєшся з багатьма щоденними проблемами, які туристи не бачать.

Наприклад, з оформленням різних документів місцевими органами влади. Паркуванням автомобілів на вулицях, яке дратувало завжди і дратує досі. Часом бувають проблеми з охороною здоров’я, складнощі з тим, щоб знайти хорошого лікаря. Це ті моменти, на які турист не звертає уваги.



– Пам’ятайте перші роки роботи? Яким було враження від України? Приємне чи шокуюче?

– Ні, шоку не було (сміється). Україна не дуже відрізняється менталітетом, культурою, підходами до людей. Скоріше навпаки. На кожному кроці я зустрічав нормальних, хороших людей, і не тільки у Києві, а й в інших містах.

На початку мене ще може трохи дивувало те, що багато людей не знали іноземних мов. Для мене це не було проблемою, але я звертав увагу, що, наприклад, на робочих заходах далеко не всі знали англійську мову, навіть молодь.

Друге – ставлення українців до себе самих. Ось цей поділ на “ми” і “ви, європейці”. І це залишилося до сьогодні. Тут поки що є люди, хоча їх все менше і менше, які не вважають себе частиною Європи. Для них Європа – це щось чуже.

А ще мене дивує те, що тут люди досі не дуже багато подорожують. Я розумію, що грошей немає, погана інфраструктура, транспортне сполучення. Але багато людей навіть не знають свою країну, не бачили інші області цієї країни.

Я приїхав до України 2007 року. Тоді Київ був дуже зелений. Він і зараз такий, але тоді зелені було більше. Я пам’ятаю, тоді ще не було цих проблем з каштанами, липами, які потрібно зрізати. Тоді в місті не було такої мегазабудови. Але негативно ще тоді вразили затори у Києві. Вони були божевільні – жах! Їхати на автомобілі в годину пік – це було щось страшне.

– Як швидко освоїлися? Чи багато часу минуло, поки ви тут відчули себе комфортно?

– Ми сюди приїхали з дружиною. І нам було дуже комфортно від самого початку. Ми любили різні культурні події, займалися спортом. І тут це було більш-менш на тому рівні, що і в нас, у Чехії.



Так, звісно, коли виникали якісь питання з оформленням документів або з місцевою владою, була потреба отримати якусь довідку, то це було вже неприємно. У нас тут діти народилися, потрібне було свідоцтво про народження. У Чехії це відбувається автоматично, ти навіть майже не бачиш жодного чиновника. А тут я витратив два дні відпустки, щоб всі ці документи оформити. Потрібно було багато різних довідок, були натяки на те, що краще дати хабар і все піде швидше. Але я ніколи принципово не давав хабарі.

От у такі миті я розумів, наскільки важке щоденне життя українців. І я зрозумів, на жаль, що часто в українців немає вибору цей хабар не дати, якщо вони хочуть прискорити, наприклад, такі процеси. І ця система мене дратувала, це дуже неприємний досвід. Комфортного в цьому мало.

– Якщо порівнювати Україну і Чехію, в чому кардинальна різниця?

– В Чехії набагато комфортніше жити як громадянину. Там дійсно все створене для комфорту людини, для того, щоб вона була задоволена. Наприклад, в Україні ніхто не сортує сміття. Починали, звісно, ​​але немає державної політики. Є ініціативи знизу, громадські, бізнес намагається щось робити, а держава – ні. В цьому плані в Україні важко, мені іноді здається, що це щоденна битва за виживання.

Люди іноді бувають трохи агресивними один щодо одного. Хоча, знову ж, раніше з цим було гірше – суперечки, конфлікти у громадському транспорті або на дорогах.

А ще в Чехії немає соціальної різниці між багатими і бідними, а тут вона дуже помітна. Мені не подобається те, з якою зневагою люди, по яких видно, що вони багаті, дивляться на інших. В Чехії в суспільстві такої соціальної різниці немає.

– А що виділяє Україну в позитивному ключі?

– Українська креативність (сміється). Неймовірна здатність завжди знайти вихід з будь-якої ситуації. В українців є величезний потенціал винахідливості, креативності, інноваційності. Але ж і це теж склалося історично, в силу стратегії виживання. Адже ті, кому вдавалося виживати, – це були люди, які могли дати собі раду в таких умовах.



– А є у вас щось, що асоціюється саме з Україною?

– Шаровари, сало, горілка (сміється). Я зараз жартую, але нас дуже вразило, наскільки тут люди цінують свою культуру та історичну спадщину. У нас немає такого, як День вишиванки, таких етнофестивалів, як тут. Тут майже у кожного є вишиванка. У Чехії була традиція щодо національного одягу, але десь до 20-х років XX століття. Зараз такого немає.

В Україні суспільство частково урбанізоване, є багато людей, які приїздять до великих міст із сіл або невеликих містечок. У Чехії з 90-х років XIX століття основна маса населення жила в містах, і люди втратили цей зв’язок з народною культурою, творчістю. В Україні таке збереглося, і я думаю, що дуже добре, що це є.

– З робочими візитами ви, напевно, побували в різних регіонах України. Що запам’яталося найбільше?

– Я був у всіх областях, включно з Кримом до його нелегальної анексії, і в Донецьку і Луганську до подій на Сході. Дійсно, проїхав усю Україну.

Дуже люблю гори. Гори у вас класні, але і у нас теж є (сміється). Та мені сподобалися східно- та південноукраїнські степи, наприклад у Херсонській області заповідник “Асканія-Нова”. Він мене дуже вразив.

– Ви постійно живете у Києві. Є якесь улюблене місце у ньому?

– Однозначно Поділ. Походити там. Там атмосфера така спокійна, там тихо, невисокі будинки, багато студентів, адже там Києво-Могилянська академія. На цих маленьких вуличках немає великої кількості автомобілів. У мене таке враження, що там час зупинився.

Конкретних улюблених закладів немає, але коли гуляємо, заходимо в якісь місця. Там весь час закриваються старі, відкриваються нові й мені здається, що там часто можна знайти щось специфічне, цікаве, нове. І це теж приємно – коли не завжди знаєш, що там можеш знайти.

– Давайте поговоримо про їжу. В Україні побутує думка, що національна кухня дуже приваблює іноземців. Що ви про це думаєте?

– Це одна з небагатьох профанованих речей, всі про це розповідають (сміється). Звичайно, ваша їжа дуже ситна і смачна, неймовірно смачна. Що нас здивувало – це кількість сметани і кропу. Найбільше ми здивувалися, коли побачили кріп на картоплі. У нас кріп додають до квашених огірків. А тут багато чого зі сметаною і кропом (сміється). Але воно все дуже смачне.

А, іще гречка! У нас гречку особливо ніхто не їсть, хіба що останнім часом вона стала більш модною. Я знайшов навіть в якійсь книзі, що колись гречка вважалася давньослов’янською їжею, яку потім замінили пшеницею та іншими зерновими. Останнім часом вона в Чехії стає популярною, тому що дієтична, але вона дуже дорога. А в Україні – дешева і смачна. Тут ми навчилися їсти гречку. Навіть додому привозимо.



– До речі, про гроші. Чи справді в Україні настільки все дешеве, як вважають у Європі?

– Так, однозначно. Але тут є дві сторони медалі. З одного боку Україна дуже “дешева” для іноземців, тому що курс валюти такий. З іншого боку, купівельна спроможність українців дуже низька. Заробітні плати тут низькі, а для іноземців, які в рази більше заробляють, ця різниця в цінах просто разюча.

Можна судити навіть за пивом (сміється). Тут у супермаркеті воно десь в 4-5 разів дешевше, ніж у Європі.

– А як щодо якості життя? Продуктів, інфраструктури, комфорту вашого будинку?

– Якщо говорити про м’ясо, яйця, молочні та подібні продукти, то тут ми вже знайшли людей, які це привозять із сіл і продають на ринках. І якість цих продуктів набагато вища, ніж у Європі. Хоча і в Європі зараз дуже популярні фермерські ярмарки, де все це можна купити. А в Україні це збереглося саме по собі, ці продукти можна купити на будь-якому ринку, треба лише знати нормальних постачальників, які не обдурять.

А в магазинах, супермаркетах ми не купуємо найдешевші товари. І нікому не раджу такі купувати. У нас кажуть: “Ми не настільки бідні, щоб купувати дешеві продукти”. Їхня якість значно гірша. А товари середньої цінової категорії смачніші та якісніші. І це однозначно плюс.

У мене є друзі, які в роботі з Києва переїхали до Мінська, і вони раз на два тижні приїздять до Чернігова, щоб купити українську продукцію. Кажуть, що там, у них, не так смачно.

А якщо говорити про житло – то тут страшна проблема з вашими ЖЕКами. Такий патологізм з комуністичних часів. Які вони негнучкі, як же там все повільно робиться, лагодиться! Корупція, знову ж таки, помітна навіть на перший погляд. У Чехії, наприклад, є компанії, які забезпечують сервіс для будинків і конкурують між собою якістю обслуговування. Трохи схоже на нинішні ОСББ.

І власники квартир можуть проводити власний конкурс і вибирати компанію, яка їм запропонує кращий сервіс. І в таких умовах ці компанії намагаються зробити все максимально якісно, ​​щоб їм дали обслуговувати ці будинки. А тут це щось страшне. Якщо у нас тут щось ламалося у квартирі, ми іноді чекали кілька днів, а то і тижнів, щоб хтось приїхав і полагодив.

– Давайте уявимо, що ваш близький друг, який хоче відвідати Україну, запитує у вас поради. Що б ви йому порекомендували, а від чого б застерегли?

– Хочу зазначити, що Україна і Київ – дуже безпечні місця. Мене тут ніколи ніхто не пограбував. У міському транспорті набагато менше кишенькових злодіїв, ніж у європейських країнах. Безпекою ми були приємно здивовані, бо чули, що злочинність тут висока, і очікування були відповідні. Тому першою порадою було б те, що боятися їхати сюди не треба. І що навіть у зв’язку з війною ситуація в країні не відрізняється. На схід, звичайно, краще не їхати, але у Львові або Чернівцях, на жаль чи на щастя, війна не помічається.

Ще б порадив не їздити в маршрутках (сміється). Я вважаю, що те, в яких умовах у них треба їхати – це нижче людської гідності. Така спадщина кредитних років з 1990-х. Треба розвивати громадський транспорт. А маршрутки – в якому вони технічному стані? Як їздять їхні водії? Часто там важко навіть дихати!



А ще б порадив подорожувати нічними поїздами. В Європі це не дуже популярно. Але по Україні це найкращий спосіб їздити. Нічні поїзди комфортні, у мене не було жодних проблем з тим, щоб у них спати. І не витрачається час на те, щоб проїхати великі відстані. Теоретично, можна навіть не затримуватися в готелях, а ночувати у поїздах. І вони набагато безпечніші, ніж автомобільні дороги.

Наступне, що б відзначив, – це саме не їздити тут на автомобілі, хіба що по головних трасах. Тому що це жах, дороги в поганому стані.

А ще, звичайно, можна порадити не боятися йти на контакт із людьми. Люди в Україні неймовірно доброзичливі. В Європі це вже нечасто зустрічається.

– З яким стереотипом про Україну ви згодні, а з яким ні?

– Велика проблема українців у тому, що в них є комплекс меншовартості. Вони не вірять самі в себе. Наприклад, у кого не спитай, чи знає він іноземну мову, він відповість: ні, тільки пару слів. А потім починаєте спілкуватися, і виявляється, що ця людина добре розмовляє, хоч і вважає, що цього недостатньо.

А що стосується стереотипів, то іноді правдивим буває такий: “Де два українці, там три гетьмани” (сміється). І це є, і це мене дуже дратує. І іноді мені здається, що багато українців цим навіть пишаються.

Світлини (5): obozrevatel.com

Далі, в українському соціумі існує думка про “гру з нульовим рахунком” – якщо я програю, це означає, що хтось виграв, хтось на мені заробив. І краще я когось перехитрю, ніж мене. Це, до речі, дуже помічається на дорогах, коли деякі водії нахабно об’їжджають затор, вклинюються перед іншими, лізуть на зустрічну смугу або тротуар, виштовхують інших з ряду. Неначе вважають, що якщо не виштовхнуть вони, то виштовхнуть їх (сміється).

– Якщо озирнутися на прожиті тут роки – не шкодуєте, що вас занесло працювати саме в Україну?

– Сам факт, що ми тут уже 11 років – це відповідь на питання. Я ж міг будь-якої миті поїхати в іншу країну.

Дар’я НИНЬКО, Обозреватель

Нас можна знайти у Facebook: facebook.com/nashisvit; Telegram: t.me/nashisvit; Twitter: twitter.com/Nashsvit; VK.com: vk.com/nashisvit.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *