Посол України в Білорусі розповів про українське ТБ, “мінські переговори” та скандальні затримання

Днями виповнилося рівно рік, як до Білорусі прибув новий Надзвичайний і Повноважний посол України Ігор Кизим. 12 місяців його роботи ознаменувалися “шпигунськими” скандалами, затриманням українця в Гомелі та подальшим його перевезенням до Росії, взаємними претензіями щодо цементу, пива та цукерок. Про це і про те, чому, незважаючи на це, рік двосторонніх відносин можна назвати позитивним, Ігор Кизим розповів у інтерв’ю TUT.BY.

– Як ви оцінюєте свій перший рік роботи в Білорусі?

– Я приїхав до Білорусі рік тому, саме напередодні Дня Волі. Тут, звичайно, була зовсім інша ситуація. Але цей рік моєї роботи можна оцінювати з позитивної точки зору. Як дипломат зі стажем можу відзначити: тим, що минулого року в нас відбулися три зустрічі на вищому рівні, може похвалитися не кожен посол. Більш того, минулого року відбувся офіційний візит президента Білорусі до України. І це дуже позитивний момент для двосторонніх відносин. До того ж у нас значно збільшився товарообіг, відбулися зустрічі міністрів закордонних справ. Тому, якщо говорити про результати цього року, то вони позитивні.

– “Шпигунські” скандали, історія з Павлом Грибом в другій половині року внесли велику ложку дьогтю в ці позитивні моменти.

– Звичайно, ці негативні моменти певним чином вплинули на наші двосторонні відносини. І деякі з них не до кінця залишаються для мене прокоментовані, серед іншого й білоруською стороною. Так зване зникнення Павла Гриба, який потім дивним чином опинився в російському СІЗО, для мене стало незрозумілим фактом. Я не розумію, як це сталося. І на деякі ноти нашого посольства з цього питання білоруське МЗС не дало відповіді досі. Але ж МЗС не причетний до ситуації, а ті органи, які могли б відповісти на наші запитання і до яких звернувся МЗС, мабуть, вирішили мовчати. Але роблячи заяви, ми повинні бути обережними й не повинні завдати шкоди і нашим відносинам з вами, і вашим – з іншими країнами.

“Шпигунські” скандали, звичайно ж, теж не роблять нічого корисного для наших двосторонніх відносин. Але тут мені важко щось коментувати, оскільки для мене, посла, присутнього в цій країні, суд над громадянином України Павлом Шаройко проходить у закритому режимі. До нього пускають адвоката, консула, він пише листи про порушення прав людини. Про Шаройко після осіннього брифінгу КДБ Білорусі жодних коментарів для нас не було. Консула до нього пустили лише кілька разів, я зробив запит до МЗС, щоб нам пояснили, на якій стадії зараз перебуває суд. Але, судячи з усього, про вирок ми дізнаємося з преси.

– Мінськ як майданчик для тристоронніх переговорів щодо війни в Україні критикують давно. Цього року навіть Казахстан заявив, що готовий перенести переговори з Мінська до Астани. Мовляв, там вони будуть ефективнішими. Ви з цим згодні?

– Очевидно, що питання не в місці, де відбуваються перемовини, а в наповненні цих переговорів і бажанні сторін досягти компромісу. Для мене особисто і для учасників переговорів Мінськ дуже комфортний в плані логістики. Це ж визнають і міністри закордонних справ України та Білорусі. Тому зміна майданчика жодного сенсу не має. А результати переговорів насамперед залежать від Росії та бажання всіх сторін. Якщо всі сторони дотримуватимуться домовленостей, досягнутих на переговорах, будуть і результати.

– Багато хто говорить, що мінський процес вичерпався.

– Це не так, тому що, судячи з того, як працюють групи, результати є. Наприклад, грудневий обмін військовополоненими – це великий успіх. Це було зроблено серед іншого й завдяки мінській групі. Ті щоденні питання, які вирішуються для забезпечення життєдіяльності людей, які живуть на території конфлікту, – це теж величезний пласт роботи контактної групи. Звичайно, багато хто хоче відразу видимих ​​результатів, але кропітка робота ведеться щодня, прогрес є, мінський майданчик свою роботу виконує.

– Раз ви вже згадали Росію, то хотілося б дізнатися, як ви оцінюєте вибори в Росії та голосування в Криму?

– Вибори в Росії я коментувати не можу, хай це робить колега в Москві. Можу сказати про Крим: вибори в Криму були нелегітимними. Ми ці вибори не визнали, було відправлено відповідне звернення від нашого парламенту до білоруського. Тому, якщо частина виборців була фактично на території України й там незаконно голосувала за Путіна, то це ставить під сумнів відсотки, які він набрав. Ці вибори назвати демократичними я не можу.

– На зустрічі двох президентів у липні 2017 року було піднято низку питань. Наприклад, згадали про український канал в Білорусі, запустити який Петро Порошенко та Олександр Лукашенко домовилися ще 2014 року. Наприкінці вересня 2017 роки ви розповіли, що білоруській стороні було передано усю необхідну технічну інформацію. На якій стадії наразі перебуває процес? З чиєї вини він затягується і коли зрушиться з мертвої точки?

– Історія з телеканалом для мене, чесно кажучи, детективна. На зустрічі голів держав, яка відбулась в Києві в липні минулого року, мені навіть здалося, що Олександр Григорович зацікавлений в каналі більше, ніж Петро Олексійович. Адже “Білорусь 24” віщає в Україні, і всі ним дуже задоволені. Тому після зустрічі президентів ми стали активно працювати і досягли певних домовленостей з Лілією Станіславівною (Ананич – міністр інформації Білорусі до жовтня 2017 року – прим. ред.). Ми виходили на підписання, і вже фактично планувався візит нашого міністра інформаційної політики, де планувалося підписати всі документи. 

Але потім сталося затримання Шаройко. І було б, звичайно, дивно, якби українські журналісти поїхали до країни, де затримали їхнього колегу. Тому делегація не приїхала, ми деякий час почекали, і посольство знову підняло цю тему, адже все вже було готово до підписання. Й 27 лютого приїхав директор каналу, який ми запропонували запустити, держсекретар Міністерства інформаційної політики, член Національної ради з питань телебачення і радіомовлення України. Була зустріч з новим міністром інформації Олександром Карлюкевічем та його заступником Павлом Легким.

Але там нам було сказано, що треба ще почекати і подумати. Ми були здивовані, адже українські представники вже їхали підписувати документи. Канал “Білорусь 24” добре представлений в Україні, входить в усі основні телемережі. Український канал поки мовитиме лише в Мінську та області.

Хочу також відзначити, що ми боїмося заводити сюди інформаційний канал, такий як, наприклад, “112”. Я розмовляв з деякими білоруськими депутатами, вони говорять, що, коли дивляться цей канал, у них голова починає боліти від того інформаційного потоку, який там йде. Білоруський глядач до цього не готовий. 

Тому ми запропонували більш поміркований, туристичний канал, завдяки якому білоруси зможуть дізнатися більше позитивного про Україну. Але найголовніше – канал потрібен, щоб білоруси не боялися України. Коли я рік тому приїхав до Білорусі, я побачив страх. Люди тут боялися подій в Україні. За рік ситуація трохи згладилася, білорусів перестали лякати Майданом. Щоб такого, крім іншого, не було тут, і потрібен український канал.

– І на якій стадії це питання зараз?

– На тій зустрічі міністр Олександр Карлюкевіч сказав, що повернемося до питання після свят, тобто після 8 березня. Проте нам досі ніхто нічого не сказав.

– Курси української мови, які ви відкрили минулого року в Мінську, дуже популярні. В цьому напрямку буде якийсь розвиток?

– Звичайно. Можу сказати, що з вивченням білоруської мови в Україні все трохи простіше. У нас не потрібно розпорядження Міністерства освіти, школа сама може вирішувати такі питання. У Білорусі все вирішилося, і я цьому радий, після зустрічі з міністром освіти Ігорем Карпенко. Ми домовилися, що міністерство розробить факультативну програму з вивчення української мови в білоруських школах. Це і було зроблено, програма опублікована на сайті міністерства. 

Радий, що це сталося, тому що це зняло дуже багато негативних моментів у місцях компактного проживання українців на білоруській території. Наприклад, на Поліссі. Там люди скаржилися, що школи не хочуть, щоб їхні діти вивчали українську мову. Тепер ми це питання закрили: якщо будуть звернення в школи, у них є чіткі рекомендації Міністерства освіти.

Курси мови для дорослих, які ми відкрили минулого року в Мінську, дуже популярні. Ми планували одну групу на 25-30 осіб, але на перше заняття записалося до 80 охочих, тому зараз відкриваємо другу групу. Більше не можемо – все це робиться силами волонтерів, приміщення нам надає Товариство білоруської мови. Багато хто запитує, навіщо ми це робимо? Ну, напевно, коли-небудь білоруси поїдуть вчитися в українські ВНЗ і мова їм знадобиться.

– Ще одне питання, яке постійно піднімається, це демаркація кордону. У ньому є якісь зрушення?

– Це питання теж рушив з мертвої точки після візиту президента Лукашенка до Києва. Я тим і люблю зустрічі на вищому рівні, що вони мобілізують всіх, усі починають працювати. Комісія з демаркації відновила роботу. В серпні відбулося перше засідання, друге – в грудні й от днями було ще одне. З цього питання вже підписано проект дорожньої карти. Не буду приховувати, тут серйозно стоїть фінансове питання, тому ми залучаємо іноземних партнерів, які допоможуть і українській, і білоруській сторонам. Але зробити швидко це не вийде. Швидше за все, процес завершиться після 2020 року.

– За підсумками 2017 року товарообіг між країнами досяг майже $4,5 мільярдів, що приблизно на 20% більше, ніж 2016 року. За дорученням двох президентів 2019 року товарообіг з Україною повинен скласти не менше $8 мільярдів. Наскільки це можливо і за рахунок яких проектів?

– Дійсно, ми б хотіли повернутися до цифр 2012 року, коли товарообіг становив до $8 мільярдів. У нас поставлено завдання, і воно виконується, минулий рік ми закрили добре. Але знайти, в яких саме позиціях відбулося зростання, досить складно: у нас мільярдні обороти, і вичленувати якийсь один напрямок складно. 

Робота ведеться скрізь, потенціал для зростання є: з 10 білоруських брендів, що працюють в Україні, сім – найбільші платники податків.

– У минулому році Україна та Білорусь обмінялися взаємними претензіями щодо цементу, пива та цукерок. Вирішено їх на системному рівні чи лише тимчасово “згладжено”?

– Все врегульовано системно, і, поки умов дотримуються обидві сторони, питань не буде. Але проблема в тому, що в нашому діалозі з Білоруссю бере участь ще одна сторона – Євразійська економічна комісія (ЄЕК). І виходить, що деякі питання Білорусь не в змозі вирішувати самостійно й повинна обов’язково слухати рекомендації комісії. 

А ті умови, які вона виставляє щодо імпорту продукції з-за кордону, й створюють ті проблеми, які є в українсько-білоруських відносинах. Тому що білоруси повинні вводити антидемпінг проти українських товарів, які потрібні Білорусі. І моя думка: Білорусь іноді діє собі на шкоду, оскільки повинна за рекомендацією комісії підвищувати ввізні мита на деякі види української продукції, що здорожчує товар. За деякими позиціями ви критично залежите від поставок, це і метал, колісні пари для вагонів та інші товари. Тому вам необхідно постійно відстоювати свої інтереси в ЄЕК.

Єлєна ТОЛКАЧЬОВА, TUT.BY, світлини – Ольґа ШУКАЙЛО.

Нас можна знайти у Telegram: t.me/nashisvit; Facebook: facebook.com/nashisvit; Twitter: twitter.com/Nashsvit; SoundCloud: soundcloud.com/nywkkescuevg.