Пт. Сер 19th, 2022

Зелений Клин: історія становлення українських земель на кордоні з Китаєм

Київка, Чугуївка, Чернігівка, Ромни… Все це назви населених пунктів не десь в Україні, як можна подумати, а… в далекому Приморському краю Російської Федерації. Проте іменували ці поселення саме на честь українських переселенців. Залежно від того, хто звідки приїжджав. На початку ХХ століття тут навіть була окрема українська автономія. Згідно з даними перепису населення 1926 року тут мешкало 303 тисячі українців, що складало майже чверть населення усього краю. А ще саме тут розгортаються події одного з найкращих українських романів ХХ століття – “Тигроловів” Івана Багряного.

Звідки ж узялося тут так багато українців? Що привело їх у далекий від Батьківщини край? І як живеться їм сьогодні? На ці питання порталу “НАШІ в світі” відповідає Леонід Грушевий, член Далекосхідного об’єднання українців Росії, заступник голови Об’єднання українців Росії.

– Коли і, власне, чому тут вперше з’явилися українці?

– Перші факти переселення українців на територію Зеленого Клину (так місцеві українці  зазвичай іменують території Далекого Сходу Росії – ред.) відомі ще з 1860-х років. Тоді царський уряд ініціював заселення цих земель і навіть виділяв великі кошти для першопрохідців. Проте масового характеру це явище набрало вже на початку ХХ століття.

80 відсотків нових поселенців на території між Байкалом та Тихим океаном становили саме українці. Їм надавали фінансову допомогу на придбання худоби та інвентарю для обробки угідь.

Доправляли українців на ці землі пароплавом з Одеси, подорож забирала не один місяць, подекуди сягаючи року. А от мандрівка возами через територію всієї Росії могла тривати й кілька років.

Причиною такого масового переселення – а доправляли українців чи не цілими селами – було бажання російської влади заселити ці території. Люди осідали на придатних для сільського господарства землях й провадили звичне життя селянина. А хто найкраще підходить на роль землероба? Звичайно, що українці!

– Але ж наші земляки займались там не лише сільським господарством?

– Звичайно. Майже одразу після прибуття перших поселенців з Великої України, в регіоні почали створювати українські об’єднання, товариства, культурні організації. Навіть у маленьких містечках відкривали бібліотеки, школи, театральні гуртки, видавали україномовні газети.

Функціонували тут й українські політичні партії та навіть військові організації. До остаточного встановлення в усій Росії більшовицького режиму в органах керівництва Далекосхідної республіки існувала окрема українська фракція.

– Відомо, що свого часу на цих територіях було українське збройне повстання…

 – Так, 1918 року в Зеленому Клині було створено Далекосхідну Крайову Раду, яка об’єднала в собі місцеві українські громади та окружні ради. Керувалась Рада власною конституцією.

Вже у жовтні 1918 року було оголошено про приналежність краю до Української Народної Республіки, громадянами якої автоматично визнавались усі місцеві мешканці.

Головою Крайового секретаріату (місцевого українського уряду) було обрано Юрія Глушка-Мову (див. нижче Довідка, – ред.), отаманом Далекосхідного українського війська – Бориса Хрещатицького.

Розгалужена підпільна діяльність українців проти російської влади не залишилася поза увагою Москви. В результаті – на придушення проукраїнських сил в регіоні було кинуто  білогвардійців.

У період 1917-1920 років відбувались спроби створити сильне українське військо, проте після захоплення більшовиками складів зі зброєю, можливість до повноцінного повстання була втрачена.

– Яка ситуація в регіоні зараз? Як багато там українців?

– Асиміляція українців у Росії триває весь час. Від перших днів створення тут українських поселень і до сьогодні. Варто відзначити, що у 1930-х роках було певне покращення у ставленні до українців Далекого Сходу, адже вони тут становили чи не абсолютну більшість. Проте довго так ситуація не протривала. До сьогодні вона суттєво ускладнилась.

В сучасних реаліях в Росії заявляти про себе як про активного українця з громадською позицією просто небезпечно. Доходить до кримінальних переслідувань, практикується система негласної заборони на професію. Людям просто не продовжують трудові контракти! Маємо вже низку закритих українських громадських організацій.

Тож порахувати точну кількість українців краю просто неможливо. Справа в тому, що хтось гордо іменує себе нащадком українського народу, хтось намагається особливо не виділятись. А більшість, на жаль, – перетворились через цілеспрямовану політику Кремля на середньостатистичних росіян. Хіба два відсотки населення Зеленого Клину можна сьогодні назвати активними представниками української діаспори.

– Останнім часом гостро постало питання освіти рідною мовою. От Україні закидають, що ми позбавляємо представників діаспор інших народів права вчитися рідною мовою. А чи мають змогу українські діти навчатися рідною мовою в Росії?

– Жодного українського вищого чи середнього навчального закладу в Росії не існує. У Зеленому Клині нема навіть окремих факультативів чи класів із вивчення української. Єдина можливість для наших дітей навчатися українською – це приїжджати на навчання до України.

Наскільки я знаю, Міністерство освіти має певні програми для дітей з діаспори.

Довідка:

4 квітня виповнюється 136 років з дня народження Голови Крайового секретаріату Зеленого Клину Юрія Глушка-Мови. Майбутній лідер українців Далекого Сходу народився в селі Нова Басань Чернігівської губернії (нині – Чернігівська область). Після навчання в Жмеринському та Київському училищах здобув фах техніка й 1901 року починає працювати машиністом у Добровільному флоті, забезпечуючи морські перевезення з Одеси до Владивостоку.

1907 року Юрій Глушко-Мова осідає у Власдивостоці, де береться за розвиток українського культурного життя. 1916 року Юрія мобілізовано на Кавказький фронт; після звільнення з війська у січні 1918 року долучається до українського революційного руху в Зеленому Клині.

За революційну діяльність кілька разів був затриманий, але втікав з-під варти. Востаннє заарештований 5 листопада 1922 року більшовиками, 13 січня 1924 року засуджений до трьох років ув’язнення. Після виходу з в’язниці 1930 року Юрій Глушко-Мова нелегально під вигаданим іменем повертається до Києва, де восени 1942 року помирає від голоду. Поховано видатного діяча українського спротиву на Далекому Сході на Лук’янівському цвинтарі.

Ілля КОНТІШЕВ, НАШІ в світі

Нас можна знайти у Telegram: t.me/nashisvit; Facebook: facebook.com/nashisvit; Twitter: twitter.com/Nashsvit; SoundCloud: soundcloud.com/nywkkescuevg.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *